Коментарии пользователя vwizard

Hermes Eau Des Merveilles першим спадає на думку.

Cпочатку - насичений цитрус, типовий для літніх свіжаків. Потім виринають жасмін і виражена деревна нота. Альдегіди чую менше, і вони тут не як у П`ятірці, а м`якіші - мабуть, інші альдегідні речовини. Після вщухання цитрусового старту аромат звучить більш-менш однаково до самої бази, де стає амбровішим. Кріпко спаяне поєднання жасміну та сухого дерева, освіжаючий цитрус: дуже цільне тріо вийшло. І треба похвалити Chanel за стійкість цитрусової ноти. Вона не злітає, а лишається разом із нотами серця. Ця версія Chance Eau Fraiche більш спрощена та жіночна, ніж старенька туалетка. Чесно кажучи, туалетка подобається трохи більше. А може, це ностальгія.

Коли носити цей аромат? Він начебто літній, але жасмін тут міцний і по-білоквітковому душнуватий. Тож - так, в травні та влітку, але не у саму спеку. Бо він не зовсім свіжачок, у ньому є навіть щось зігріваюче.

Майже непарфумерна моно-шкіра, як мені і хотілося. Шорсткість сандалу, кіптява від горілого хвойного дерева. Десь позаду трохи квітів. Ультимативно шкіряний аромат, для поціновувачів цієї ноти. Нагадав шкіряність удових ароматів, звучить часом дуже схоже, навіть глибока м`яка кислинка така ж. Буде чудово пшикати ним в шкіряну сумку, чий натуральний аромат вже вивітрився. Або на одяг, якщо хочеш уявити, що ти в шкіряному. Це аромат-функція, аромат-річ. Ти наче чуєш, як скриплять нові нерозношені туфлі. І що добре - досить стійкий, а шлейф десь як у справжньої шкіряної речі, до 20 см і добре впізнається.

Чекала більшої гучності і п`янкої медовості квітнучих плодових дерев. Але аромат виявився тихим свіжачком на зразок сакурових фланкерів Elisabeth Arden Green Tea. Тільки замість чаю тут не менш терпкий хімічний білий мускус. Головна нота - сакура (тут треба похвалити - квіткова складова дійсно трошки нагадує квіти сакури, які не медові, на відміну від квітів вишні), мускус на другому місці, але не дуже від неї відстає. Трошки вловлюю березу й деревні ноти. Половину нот, включно з черешнею та полуницею, взагалі тут не знайшла. Хіба що своєю слабкістю аромат нагадує також квіти персику, які рідко пахнуть відчутно. Коли аромат прогрівається на шкірі, а діло вже йде до нот бази - виринає трохи амбри з лавандою - яку також чутно на початку, але потім ховається, щоб повернутися.

Аромат звучить надто дешево, а мускусу треба було поменше. Простенький свіжачок на весну-літо. Від Tiziana Terenzi я чекала більшого й шлейфовішого. З плюсів виділяю лише непогану стійкість як для такого свіжачку, відчутну ноту берези (рідкість у парфумерії), і хімозну, але сакуру.

Іще що подумалося - як швидко летить час! Начебто нещодавно Кірке був новим парфумом, несподіванкою, відкриттям року - а вже для когось це ностальгія, і діти, що завдяки ньому народилися, вже до школи йдуть.

Тут скоріш не феромон, а афродізіак, бо феромони - це гормони, складні органічні речовини, що легко псуються і чисто фізично не додаються до парфумів, не зважаючи на те, що торочить реклама парфумів начебто з феромонами. А от афродізіаки - будь-які хімічні сполуки, які здатні загально або індивідуально спричинити збуджуючу дію. Мабуть, якась речовина або їх комбінація (часом це саме комбінації) у Кірке виявилися збуджуючими для цього чоловіка. І можливо, ті ноти такі для багатьох чоловіків, і парфумери, що створили Кірке, про це знають.

Dior оперативно поринули у супермодну нині тему парф-солодощів. Не знаю, чому вона багатьом так подобається (враховуючи, що цукрова нота вже була модною й встигла набриднути кілька років тому). На початку Miss Dior Essence - один в один смородиновий та полуничний Skittles, якщо їх жувати разом. Апетитні, але вихолощені, відчутно синтетичні ягоди: саме ароматизатор, а не натуральне варення. Хоча звучить краще, ніж надто хімозні ягідні аромати 2000-х.

Якщо принюхатися - квітку бузини теж чутно. Але: 1) Без піраміди і не здогадалася б про її присутність, прийняла б за один із нюансів смородини; 2) Як і жасмін, вона суттєво витісняється більш потужними ягідними нотами, лише робить їх свіжішими, вологими. Люблю бузину та жасмін самбак, але тут їх харизму не вловити у повній мірі; квіти наче тіні десь за потоком солодких харчових ароматизаторів.

Відчутна і легка гірчинка етилмальтолу - ноти цукру. Це коли Skittles вже розжували й він активно розчиняється у роті. Цукру тут досить багато, хоча менше, ніж в "важких цукровиках" 2010-х, де саме на цій речовині будувалися букети, а ягоди чи фрукти лише підспівували.

Деревні ноти у базі не знайшла. Аромат довго звучить однаково, особливо не граючи, наче реальні цукерки. Або треба дійсно дуже довго чекати того дубу, коли вже вивітриться решта інших нот. Є лише трохи неясної терпкості - доречі, натуралістичної. Наче розкушена малинова кісточка. Ближче до бази ця Міс Діор починає нагадувати саме малину, а не ожину. Що наводить на асоціації з Mugler Angel Nova. А з базовою Miss Dior паралелі годі й шукати. Цей парфум сприймається як щось окреме, а не як її фланкер. Можливо, схожий на інші сучасні фланкери Miss Dior, але не на базову. І ще він як спеціальний спрей для кондитерських магазинів, що викликає у покупців апетит до фруктово-ягідних цукерок і надихає їх купити.

Цей аромат настільки попадає в сліпу зону мого сприйняття, що аж важко його рознюхати. Тільки старт чутно більш-менш чітко, а далі аж дивуєшся, що ця наче й масляниста плямка на шкірі майже нічим не пахне. Що вдалося вловити: Спочатку стримана мʼякоть манго й кокос (кокосу трохи менше). Мандарин не знайшла. Потім трохи чутно квіти - й такі гучні ноти, як тубероза з ілангом, тут наче кішки, які ховаються під ліжко. Наче звучать, але наче й ні. Більш-менш добре чутно ладан, за ним ідуть сандал та мох. Разом із хвойною нотою шкірки манго й гірчинкою пачулі, виходить натуральний запах плісняви, старечих речей. Добре хоч негучний, як і весь букет. Не чекала такого від Guerlain. Серед Алегорій трапляються слабкенькі парфуми, але скоріше за стійкістю: добре чутні після нанесення, просто злітають швидко. А тут дивний випадок саме слабкого запаху, від початку до кінця. Наче робили для японців - там люблять непомітні невловимі парфуми. У цілому нагадує Mugler Eau Croisiere 2020, з домішком Eau Croisiere 2019 (де головною нотою було манго). Але наче взяли й розчинили лише пару крапель цих парфумів у великій баночці з маслом жожоба. І ця суміш пахне гомеопатично тихо, невиразно - не гучніше, ніж пахнуть хвилин аж через 5 руки, вимиті помірно ароматним милом. Чи може це дійсно сліпа зона для мого носу. Хоча ті ж ноти, ті ж речовини у інших парфумах чую як гучні.

Чую тут насамперед смородину прямо з куста, із терпким ароматом її шкірки - таку, як колись була у Cacharel Catch Me. Особливо на початку. А якщо наносити на волосся - спочатку спалахує морозною, ментоловою журавлиною. Потім знаходиш сплавлені у єдину квіткову ноту лаванду і цвіт апельсину (несподіваний сплав!), і кислуватий жасмін типу того, що часто трапляється в ароматах Avon. Це він так обʼєднався з ароматом мʼякоті мандарину. Модну наприкінці 2010-х ваніль теж знайдено.

Назва не асоціюється у мене з цим ароматом; таке враження, що YSL просто потрібно було загорнути новий вдалий букет у піар-компанию про модні тоді настрої - розквіт фемінізму, що наприкінці 2010-х став особливо помітним. Але цікаво, що обидва цих смородинових букети обʼєднані ідеєю свободи - "Свобода" і "Злови мене (якщо зможеш)". І цікаво, яким чином переплелися ідеї YSL і Cacharel, якщо парфумери в цих двох ароматів різні.

Але повернемося до звучання. Невелика кількість амбри з мускусом не домінують, а тільки збагачують терпкі ягоди. Десь через годину аромат видозмінюється таким чином, що із смородини стає барбарисом або кізилом. Хтось називає його сучасним шипром, але для мене це ягоди і ще раз ягоди. Апетитні, некомпотні й нецукрові, пронизливо-кисленькі червоні й чорні ягоди 2010-х, у "вінку" із інших нот, що їх підкреслюють тим чи інакшим способом. Шлейф та стійкість сильні, але не "убойні". Збалансовані так, щоб звертати на себе увагу, але не валити з ніг.

Спочатку здалося - компотик типу тих, що у 2000-х були. Потім - що наче більш благородна версія компотиків, із начебто шкіряною нотою. А потім розкрилися розкішні білі квіти, додалося більш чітке впізнавання ноти груші, і квіти стали так грати, виринаючи то туберозою, то жасміном - що моя думка про цей аромат змінилася. Та він дійсно, виявляється, благородний і якісний, хоч і "попсового" профілю. У Армані й до білих квітів підійшли толково, зумівши зробити їх насиченими, але не задушливими. І гарно обіграли трендову у 2024-2025 ноту груші, яка цього року де тільки не зустрічалася. І зробили дуже солодкий аромат, що зараз у тренді як back to 2000s. Але не кулінарно-випічковий, як зараз теж модно, і не компот, про які тут вже згадувалося, - а скоріше за старими рецептами квіткової солодкості ще 40-річної давнини, додаючи грушу як трендовий акцент. Сонячну і медову грушу, що вдало звучить з білими квітами.

Шлейф помітний, навіть якщо слабкий. Звучання таке виразне, що найменша доля шлейфу тут впізнавана. І база у цього аромату цікава. Він там знову міниться, але не тільки між білими квітами. Після них приходять мускус, суха стручкова ваніль, кедрова хвойна пряність. Дуже стійкий, на тканині чутно і на наступний день.

Головне, щоб поменше було деградації у дусі "фланкер звучить дешевше й простіше оригіналу, ще й не має з ним спільного". Нажаль, порівняно з 90-2000-ми такого стало більше, десь із 2011 року бренди почали частіше так обманювати покупців, штовхаючи їм як лімітку-фланкер за великі гроші щось жалюгідне. Побільше б геніальних фланкерів, як от старенька лінійка Angel - Garden of Stars від Mugler.

Не чекала, що ця Півонія виявиться такою чудовою. Думала, буде банальнішою, як Троянда з цієї серії. Але вона ближча до небесної та замріяної Лілії, що мене, звісно, порадувало. Така ж медова (навіть ще медовіша - наче поруч ростуть жовті польові квіточки), теж із загадковою цедровою свіжинкою, у даному випадку схожою на прополіс або лимонний льодяник. Доречі, ці ноти відсилають до перших випусків базового Ангелу, у якого потім цю медовість дуже приглушили.

І теж відчуття польоту серед фантазійних хмар.Тільки якщо Лілія нагадує зимове сонце, яке тепле лише за кольором, то Півонія - це рання весна, коли починає пригрівати і небо вже відчутніше дарує тепло. "Ангельські" пачулі з ваніллю тут приглушені і не повністю, але уступають місце квітці. Півонію тут розпізнати можна, навіть від троянди відрізняється, що у парфумах буває не завжди. Хоча не такий гучний, як базовий Ангел - усе одно дуже стійкий, залишки аромату чутно через півдня. І досить шлейфовий: шлейф не дуже гучний, але довгий і добре вловимий.

Тепер в мене є вся колекція Garden, i Півонія зайняла по улюбленості третє місце, після Лілії та Фіалки. Майже від них не відстаючи.

Спочатку справжній чай матча, навіть його порошковість змогли передати у ароматі. Мате не почула. Сидить інтимно, без шлейфу. Але після цього старту, розігріваючись на шкірі, аромат відкривається більш шлейфовою (сантиметрів на 20) мильною трояндою, прісною акватикою й холодним мускусом. Ваніль теж трохи чутно: натуральну, чорний стручок. Ще тут є кислувата фруктинка, як у Kenzo Flower Indigo (тільки слабша), а взагалі ще з Kenzo World вона трапляється у ароматах бренду.

Це все наче хтось пив матча, а потім пішов мити руки або вмиватися з квітковим милом. Аромат непоганий, але було б цікавіше, якбі замість троянди був квіт вишні.

Ванільно-дерев`яшкова пудра, по-доброму делікатна: квітка апельсину не надто медова, ваніль не кулінарно-душна, боби теж легенькі. А кедр сам по собі благородний. Це аромат всередині шафи шляхетної японки, де вона кладе свої кімоно у великих пласких коробках. Віддалено нагадав мені Burberry Body, але набагато красивіший і гармонійніший, у той час як Body стомлював своєю надмірною кашемірністю.

Ближче до бази стає трохи димним, теж по-благородному. Наче кімоно у шафі не тільки перекладені стручками ванілі, але й окурені аромапаличками з сандалом.

За сучасними мірками це унісекс. Гарні спеції й бергамот на початку, спеції трохи залишаються й потім, а у серці виринає цільний квітковий букет із домінантною мильною фрезією. Починає тоді нагадувати якийсь жіночий аромат Oriflame із тих же 2000-х. Але у поєднанні із спеціями та смолами не такий банальний, досить цікаве й рідкісне звучання. У базі - кедр, він тоді розкривається легким деревним шлейфом із бальзамічним післясмаком нот серця. Можливо, тут хотіли обіграти силу з позиції "Хочу пахнути квітами, хоч я і чоловік - значить, буду". А можливо, якби такий букет випустили зараз, його б представили як унісекс.