Кремчик
Скажу чесно, цей допис визрівав довго. Матеріали для його написання у мене накопичувалися майже рік. А тут відчуваю: зима завершується, скоро весна, а у мене нереалізована ідея. Думки крутилися довкола кількох понять, які нерідко можна зустріти в дописах різних парфумерних спільнот: «олдскульний», «ретро» і «вінтаж» аромат. Що ми під ними розуміємо? То ж, до чого я дійшла.
Узагальнено можна сказати, що наразі поняття «олдскульний», «ретро» і «вінтаж» часто вживаються як взаємозамінні, проте напевно вони позначають різні явища. Їх відмінність (як я відчуваю) полягає в тому, що «олдскульність» описує передусім характер і стиль звучання аромату, «ретро» - свідоме стилістичне відтворення або переосмислення естетики минулого, а «вінтаж» пов`язаний із фактичним віком, історичністю й автентичністю конкретного флакону чи формули.
Більше того, вважаю, що ці відмінності напряму залежать від "жанрів" ароматів. Так, «олдскульним» аромат відчуваю як композицію, яка нагадує "класичні" аромати (десь від середини ХХ століття до 90-х років). І тут йдеться не про дату створення, а про виразність, відчуття, емоцію. Олдскульним відчувається аромат шлейфовий, з насиченою базою, де відчутна класична школа, найчастіше це стосується шипрових (не неошипрових, а саме шипрових), альдегідних і східних ароматів.
Для прикладу наведу улюблений мною класичний "альдегідний" стиль, канонізований 
Chanel №5 . Ви можете не погодитись зі мною, але здається, що сьогодні часто описують як олдскульний саме через виразну присутність альдегідів, абстрактну квітковість і багатошаровість композиції. Мені такими відчуваються аромати від Chloe (серія Chloe Atelier Des Fleurs). Скажу більше, саме знайомство з ними, особливо з 
Chloe Atelier des Fleurs Magnolia Alba , спричинили написання цього допису.
Також олдскульність часто асоціюється з більшою щільністю натуральних інгредієнтів, із використанням тваринних нот, густих смол, мохів і бальзамів (вони були типовими до регуляторних змін з IFRA). Прочитала цікаве дослідження з культурної історії запахів, де власне зазначено, що сприйняття «старомодності» формується не через склад інгредієнтів, на цей процес впливає зміна ольфакторних норм суспільства. І те, що в 1950-х вважалося елегантною інтенсивністю, у 2020-х трактується як надмірність, і саме вона визначає аромат як олдскульний.
Щодо «ретро» аромату, то тут мова йде про його іншу природу. Він походить із дизайнерського та культурологічного контексту і означає свідоме повернення до стилістики минулого. Тобто ретро - це сучасний (у більшості випадків) аромат, створений із навмисною стилізацією під певну епоху. Це можуть бути:
- пудрові іриси та альдегіди (чесно, обожнюю 
Frederic Malle Iris Poudre ) ,
- зелені шипри (не всі люблять, але, наприклад, це чудовий 
Jacomo Silences )
- або фруктово-квіткові аромати 1980-1990-х (той самий персик від 
Lancome Tresor експлуатується сучасними парфумерами нещадно, мені натяки на фрукти тих років відчуваються навіть у 
Guerlain L`Art & La Matiere Peche Mirage).
Тобто за моїм відчуттям ретро-аромат інтерпретує історичні ідеї, доволі часто з використанням сучасних синтетичних молекул замість заборонених або рідкісних інгредієнтів.
Останнє в подальшому спричиняє відродженні або переосмислення класики в нових ароматах: зацікавленість викликають нові шипрові структури (але вже без дубового моху). Тобто ці аромати технічно є новими творами (та ж 
Cartier La Panthere Parfum або 
Hermes Barenia Intense ), але «ретро» тут означає цитування минулого, але не вік.
Схоже відбувається з білоквітковими, особливо туберозними ароматами, яких зараз вийшло навіть забагато. Не скажу, що вони постають як саме ретро аромати, але як переосмислення - напевно мають місце бути. Відзначу найвдалішу, як на мене, сучасну інтерпретацію туберози в 
Marc-Antoine Barrois Aldebaran , про що я вже згадувала в попередньому дописі.
А також мені дуже хотілося б спробувати варіацію 
Chanel Gabrielle , а саме Gabrielle Parfum, де тубероза стоїть на першому місці, разом з іланг-ілангом, жасмином і апельсиновим цвітом (не зважаючи на те, що ці парфуми вийшли у світ у 2020 році, досі так і не змогла знайти їх для затесту).
Натомість «вінтаж» у парфумерії видається найбільш конкретним: ним є справжній флакон, випущений у попередні десятиліття (зазвичай визначають термін більше, ніж двадцять років), часто до суттєвих переформулювань або зняття з виробництва. Виходить так, що вінтажність пов`язана з матеріальною автентичністю формули, концентрації та інгредієнтів, які могли бути змінені через регуляторні обмеження чи економічні чинники. Це одна з причин чому вінтажні версії ароматів істотно відрізнятися від сучасних випусків. І тут кожен зробить вибір в бік не типу чи жанру парфумерії, а скоріше до особистої пам`яті, пов`язаної з роками існування аромату і його (аромату) впливу, значущості для розуміння певного часового періоду. Тому я не буду наводити приклади, бо це напевно доволі особисте.
Якщо спробувати одним словом охарактеризувати ці поняття, то скоріше за все це будуть три різні площини аналізу і сприйняття: олдскульний - стиль (спосіб звучання, який нагадує класичну школу композиції), ретро - концепція (культурна інтерпретація, сучасна стилізація під минулі десятиліття, що апелює до ностальгії ), вінтаж - історія (фіксує реальний часовий статус аромату - історичного факту, об`єкта з певною матеріальною цінністю).
З прикладної позиції (що я обираю), то тут ранжую наступним чином:
- вінтажні аромати (маю дуже мало) - обираю час від часу, під настрій, бо, як вже написала, вони - емоція, яка може відволікати від вирішення буденних завдань;
- ретро аромати обираю частіше, але з урахуванням того, що вони нерідко сприймаються оточенням "з подивом", бо характеризуються частковою несучасністю, а скоріше невідповідністю багатьом сучасним мейнстрім-ароматам;
- олдскульні аромати - для мене це цілий пласт для пошуків, тому ношу часто, але якось всі різні).
Підкреслю, що не претендую на науковість і виключність в розуміння. Тому із задоволенням прочитаю Ваші думки з цієї теми, якщо вона вам відгукується.
З повагою і найкращими побажаннями, Світлана.
Google News