Коментарии пользователя Мariе

Дійсно затишний солодко-свіжий вершковий жасмін з відтінком м`якої і теплої замші (кашмірану). Він найбільше мені схожий на запах квітки табаку і навіть її засушеного, розтертого в ступі листя. Це не прямолінійна гурманіка, не засолодкий десерт, більше чую його гіркувато-деревну ноту, певно, каштану. Ніжний, але не простий дівочий компотик, більш серйозний та вишуканий, до того ж, інтимно-комфортний. Дуже гарно огортає домашнього вечора, коли сидиш з чашкою ароматного чаю і дивишся улюблений серіальчик, або вранці вихідного дня, коли п`єш неквапливо каву і милуєшся світанком. Бути з ним тет-а-тет, справді, найкраще.

Квітковий джем, дуже солодкий, але загально - приємний. Допила Оріфлеймівський Cherish - дуже його нагадує, ніби взяли цей парфум, як есенцію, розвели водою, так і з`явився Сherish, у них навіть спільні ноти заявлені. Тож, аромат нікого не шокує, але й чогось особливого не запропонує. Для тих, хто любить солодке.

Писала тут колись, що не знаю Кірке, не нюхала спеціально. Так, спробувала цілеспрямовано сама тільки зараз, але, виявляється, що давно з нею знайома, або, що вірогідніше, з клонами на неї, які спроможні були передати ядучий синтетичний різкий аспект, але ні солодющих фруктів (хоч і теж штучних, які не викликають жодних теплих асоціацій з природою, реальним життям), ні пачулі, ні мускусу, якого не боялась, бо у Родрігеса, наприклад, він мені дуже ніжний квітковий кремчик, за відуттями, але не тут. В тому і біда, чи так і задумалось, чи що, але тут з початку і до кінця мене дратує синтетична-синтетика, що виїдає всі органи чуття: ніби нанюхалась прального порошку, запила ополіскувачем і закусила фруктовим освіжувачем повітря (разом з пластиково-металіним балончиком). Анімаліки, тілесності тут теж не відчула, в цьому не питання, воно прото не живе, а якаь хіміна зброя маового ураження виведена в лабораторії злим генієм, щоб ноія з`їли комарі влітку. Їм дуже сподобалось, доречі. Проконультувалаь, кажуть, так, в основі аромату за оці солодкі фрукти відповідає молекула, яка у живій природі приваблює комах, вони розуміють, завдяки цьому, що тут є поживні вуглеводи для них. А ще й стійке - змивається не простим душем, а міцелярками спочатку, а потім гідрофілка, а вже насамкінець, якщо пощастить, банними процедурами. І шлейфить на кілометри.

Радять спробувати холодної сухої зими на натуральній тканині або хутрі - спробую, прочитала, почула стільки дифирамбів цьому парфуму, може і мене колись якось осяє його красою.

Плюс цьому парфуму за те, що хоч якось чую його навіть крізь спалахи прогресуючої, знищуючої всі ольфакторні відчуття, аносмії. Але те, що чую... звучить в унісон з більшістю не компліментарних коментарів нижче. Камфорний, схожий на мазь Вишневького лікарняний аромат, не мені одній, як виявилось, так пахло. Знайомі, які наближались достатньо (всі інші просто тримали дистанцію) - питали, чи все зі мною добре, бо пахну лікарнею, якимись мікстурами. Можу зробити припущення, що це так поєднуються боби тонка, які мені загалом так і пахнуть в більшості випадків - ранами і хворобами, та ще у додачу - інтенсивна паприка, нотою мате, певно, назвали оцю трав`янисто-мікстурну сполуку, і у туберози взято її різку маслянисту сторону та викручено ген-ген у комос. В принципі, так може пахнути мастило для якихось деталей двигуна космічного корабля.

Хотіла спробувати новинку через назву (найяскравіша зірка сузір`я під яким народилась, все ж таки) та обіцянку красивої туберози (як поціновувачка білих квітів загалом). Так, дивним чином, після цілого дня на відкритому просторі, якийсь фантомний дух ніжного білоквіткового крему присутній, якщо зупинитись і прислухатись. Та напевно, це на краще, що нанесла один мікропшик на зап`ясток, бо тепер, таке враження, що все, чого торкалась, все одно пахне Альдебараном.

Мені він дуже легкий, ледь відчутний, в спеку взагалі - майже невловимий. Подобається, що такий свіжо-гіркуватий, люблю терпкість в ароматах і смаках. Не впізнаю, правда, бадилля моркви и томату, заради яких і брала. Більш за все чую штучний піон в серці, деревну базу, як роблять в молекулах, на старті можу уявити застійну річкову воду порослу ряскою та гірку шкірку манго, як його чистиш, але більш за все - піон, правда, не натуральний зовсім, не ніжний аромат весняної квітки, а саме - характерний парфумерний акорд. Думаю, ще варто спробувати поносити холоднішої пори. Вдягала і на роботу, і на прогулянку - він не обтяжливий, не задушливий, таким чином, доволі універсальний.

Такі самі відчуття, які описані у коментарі нижче, підписуюсь. За назвою і презентацією очікувала більшого, дуже люблю запах кави, смажених горіхів, гіркого шоколаду, як вони відчуваються природно. І розумію, чому у парфумах мені воно так млосно засолодко виявилось, з якимось аж камфорно-аптечним стартом - бо маю надчутливість до бобів тонка, і оце вони так затуляють всі обіцяні каву, горіховість і шоколад, я їх просто не чую, чую тільки сверблячий один єдиний акорд тонка - до знудженості, добре, що не такий інтенсивний, як буває, якщо він у парфумах основний, інакше б зовсім придушив. Тут, як завжди це роблять, він доданий для солодкості, десертності, тож, якщо немає до нього надчутливості в негативному плані, або він, в принципі, подобається, звісно, інші можуть і почути всі ті обіцяні делікатеси парфумерної кав`ярні, мені, нажаль, того не судилося скуштувати.

Свіжий, квітковий, легкий аромат, трохи солодкуватий, напевно, за рахунок ноти малини, приємно обрамлений перцевою спецівієстю і кислинкою лимонного соку. Дуже гарно на літо, і я б сказала - на весну. Загально приємний: чимось нагадує Bright Crystal Versace. Але цей цікавіше грає своїми різними гранями. Сподобалось його носити - створює спокійний, мрійливий настрій, ніби прогулянка квітучим духмяним садом.

Перше враження: "Це ж було вже..." На старті звучить, як стандартний ядучий синтетичний свіжак - зазвичай, так пахнуть массмаркетні чоловічі "спортивні" дезодоранти. Добре, що далі тримається дуже близько до шкіри і не має шаленої проєкції - тримається доволі довго, цілу добу на мені сидів (але навіщо воно треба в такому випадку - не зрозуміло). Сидить пластиковим солодким паленим персиком, як пудра дешевого прального порошку. Як на екпериментальну нішу - таке собі, "на відчепись" зроблено. Серед ноунейм бюджетних бюджетів такі синтетичні цукрово-пудрові персики зустрічаються частіше більш глибокі, цікаві і приємні, ніж оце усе.

Опіум - моє усвідомлене доросле кохання в світі парфумерії. Маю лаковану скриньку з чистим парфумом, використовую по краплям, та хто знає його, ті й знають, що пари крапель цілком достатньо, аби перенести вас з сирого втомленого мерзлого міста у застуді та блекауті - до розкішного шатра, де куряться аромати бахуру та кальяну, де в примарному танку веселкові ноти, наче шалі танцівниць, або крила чарівної пері вкривають від хвороб та зла. Навколо гобелени-килими показують візерунки древніх оповідок і найсолодші фрукти та ласощі та найкоштовніші спеції, найяскравіші квіти підносяться до вас одні за одними поволі, поки аромат розкривається та грає своїми багатьма гранями. В ньому я наче в тій самій нірвані в приємному сп`янінні, казковому маренні, але без тих негативних наслідків, що має звикання до його тезки зі світу речовин.

Опіум-парфум для мене це квінтесенція трансцендентного Сходу, як такого: древня Персія і Шумер, торгові шляхи крізь Петру і час колонізації Індії та Єгипту, коли Європа сп`яніла від принад Сходу, войовничий Китай та таємнича Японія - всіми барвами палає ця полум`яна квітка, як Сонце, що сходить наче з глибин моря і дарує тепло, життя, свій жар, вогонь натхнення.

Терапевтична дія вінтажного Опіуму знімає з мене оніміння всіх органів чуття під час застуди. Та і в звичайному стані зараз маю прогресуючу аносмію, майже до повної втрати відчуття запахів, але Опіум нагадує, чому і як парфуми взагалі в цілому зробили мене залежною від всього їх багатого різномаїття у світі.

До слова, мала ще туалетну воду у мініатюрі вінтажну - подарувала коліжанці, коли вона в листопаді їхала в дощовий забастовочний Париж, аби теж грів її, як розкішна пашміна з коштовним шиттям: радував і почуття прекрасного, і водночас дарував затишок та своє магічне тепло.

Від неї тільки чула, що нові Опіуми - і флагман, і фланкери вже не теє, сама їх не куштувала, мені цікавіші вінтажні варіації. От, Китайська Поезія, наприклад, лимонно-чайна, м`якенька і ніжніша, ніби денний варіант цього вечірнього урочистого вбрання, дуже якось сподобалась. І ні її, ні флагман перших випусків ні з чим більше не можу порівняти у світі парфумерії - ні тоді, ні тепер. Влучно названий аромат - він одурманює, відносить з собою у абсолютно інший світ, знімає біль та відсуває холод, викликає залежність, направду, запалює вогонь натхнення, занурює у своє ароматне полум`я, з якого злітають феніксом відроджені почуття і мрії.

То є так, для мене теж важливо, як в їжі гурманіка, щоб всі органи чуття були задіяні: і запах, і вигляд, і атмосфера, всі 5 смаків, обов`язково з умамі. Ото так з усім, і парфумами теж. Аналогіно багатьом ностальгую-сумую за часами, коли запуск нового парфуму був таким собі особливим і неповторним хепенінгом, подією, як поява нової зірки на сінематографічному небосхилі, і самі парфуми були, ніби яскраві особистості - характерні, непересічні, вони не слідували трендам, а самі задавали стиль: одягу, поведінки, дня, спільноти. І, звісно, флакон кожного можна впізнати здалеку, він сам - арт-об`єкт такий собі, який гордовито стоїть на столику трюмо і промовисто свідчить ким є особа, яка їм володіє, репрезентативний символ, скажемо так. Тяжію до цих оригінальних і одноосібних екземплярів, навіть від порожніх не позбавляюсь - їх приємно споглядати, торкатись, тримати в руках, прикладатись навіть до останніх подихів спогаду про аромат. Нові уніформні випуски не особливо й хочеться куштувати і купляти, не приваблюють, не здатні зацікавити ще й тому, що все частіше, один хтось задасть тренд у нотах, наприклад: уд, вишня, чи що там зараз в моді - і всі бездумно "ліпсінчать" під нього, як хайпові блогери-одноденки в вірусному тік-тоці, то й флакон просто брендовий, і звучання трендове, аби індивідуальність цікаву знайти - треба йти у вінтажі.

Уже писала десь коментар до статті, що люблю різноманітні форми флаконів, і багато у флаконах придбала парфумів саме заради форм-фактору, звісно, й аромат відповідає. Та ж моя люба Лулу Кашарель - холодна вампіриця, що постає з димно блакитної труни, посеред віддаленого храму, панночка, яка дихає дурманом і ладаном, яка сочиться багряною кров`ю крізь бірюзу та мармур, або джинна, випущена необережно з коштовної таємничої східної лампи, зелений нефритовий камінець з унікальним візерунком Едену, фантазійні іншопланетні зірки та жасмінові воїни у пурпурових каптурах Мюглеру, медитативний сад каміння Мажди Беккалі, вирізьблені у склі, оповиті дивовижними квітами, ворота у потаємний райський сад круїзної колекції Ланком, золота крапля Зевсового дощу Ідилії Герлен, дама в органзі від Живанши, лазурова Лагуна і всі інші сюрреалістичні творіння під іменем Сальвадора Далі. Про мою улюблену сливово-димну зілля-отруту "пвазон", та трансфероморфний опіум, що переносить у салони світу Оскара Уайльда - уже сказали, навіть аватарка "засвітилась" з цитатою, яка відображає визначальний фактор у придбанні флакону парфумів: "Ніколи ще аромат не викликав таких емоцій..." Так і повинно бути, на мою думку, щоб кожен раз, беручи до рук неповторний флакон з його неперевершеним, одним єдиним таким в світі ароматом, ти ніби єднався з своїм деймоном у його поточному втіленні, маніфестації, що відповідає власному душевному стану, як у світах Філіпа Пуллмана.

Фіги замість троянди

Крутить нам пан Форд

Складне для гайдзіна

Мистецтво орігамі

Дякую за ідею! Теж зробила собі парфумерний адвент, саме стояв у мене з минулого року від шоколадних цукерок один на 22 віконечка - там дуже легко відкриваються і добре щільно закриваються комірки: всі однакового розміра, але разом, як пазл, складаються в таку собі святкову ілюстрацію. Виявляється, не дарма залишила. Саме і повнорозмірних ароматів маю наразі - 22. Тож, написала назви на папірцях, склала, перемішала, і сховала у комірки адвенту. Тепер не буду кожного дня або довго вагатись, мовляв, а що ж вдягнути, та мені нічого і носити, або зовсім забувати про парфуми. І цікаво теж, з приємним очікуванням, відкривати дверцята: якому з фаворитів випаде сьогодні зі мною відправитись у новий день.

Можна було б і інакше, якщо багато невеличких відливантів, або з своїх флаконів зроблені семпли - попросити когось з рідних, друзів заховати по коміркам їх, щоб все одно залишився елемент несподіваного подарунку.

Взагалі, адвент календарі такі популярні, у багатьох випадках навіть не стільки завдяки своєму вмісту, здається, скільки через оцей азарт і дитяче очікування сюрпризу - а що ж там таке буде непередбачуване та приємне до свят.

Дякую за статтю, так, дійсно - смаки не можна засудити, але цікаво дослідити, як вони складаються і з чого. Як на диванчику у психоаналітика, сягаємо до коренів з дитинства і прослідковуємо їх розквіт у своїх улюблених ароматах, та які плоди приносить захоплення парфумами, що зуміли ті аромати передати.

У моїх спогадах про дитинство дуже закарбувався аромат саду навколо нашого будинку - дуже тонкий, у кожного дерева - свій, ні на що не схожий, запах: квітучих яблунь, вишень, черешень, слив, абрикосів, груш, акації й бузку, а далі ще розквітнуть травневі троянди, влітку все буде устелене зірками садової фіалки та духмяного горошку, м`ята та меліса будуть ніби тягнути своє листячко до рук, щоб розтерти цю духмяну зелень між пальцями і поринути в свіжий, приємний запах долонь, як в чисту та прохолодну джерельну воду, що бадьорить та заспокоює водночас, а вдома квітне запашний тендітний жасмін самбак - всі травневі й літні ночі сповнені його терпко-солодкими пахощами до сп`яніння та запаморочення. Восени ж прийде час на всіх вулицях, на багатьох клумбах розкритися ангельським сурмам - дурману, наче свідку втрачених райських садів, що сповіщує про те, як швидкоплинна і золота пора кожної осені, а зима близько.

Тож, мої парфумерні любові складалися з захоплення природними ароматами: квітів, особливо білих, дерев, кущів, листя і трав. Нажаль, це складно відтворити, як бачу, й рідко можна знайти, коли в парфумах трапляються саме такі, наче живі, подихи ще не зірваних, не розчавлених, не синтетично зітканих, а тих, які тільки-но розпустились і квітнуть - вічно юних душ рідних садів.

З парфумерними жахами все простіше: дуже ядуча синтетика (чи то компоненти неякісні, чи зібрані докупи абияк, чи й те та інше) - можна порівняти ефект на органи чуття, як від шипучки з порошку з штучними підсолоджувачами - такий собі різкий і не дуже приємний присмак та довгий відштовхуючий післясмак.

Якщо говорити про окремі ноти, то часто боби тонка для мене, як ота броколі в коментарі вище - для бідної дитини, всі навколо кажуть, мовляв, чого ти, то ж смаколик, а мені фізично погано від самого запаху. І ветивер, не завжди, але інколи - занадто різкий, особливо в якихось дженерік чоловічих свіжаках його можуть такий овердоз напхнути, що очі сльозяться, те ж саме з удом, погоджуюсь з попереднім коментарієм, - якщо його роблять основним в композиції, то можуть "перелити" не до добра, хоча, наче, це й вважається багатство, статус, розкоші сходу, все таке, але мені часто воно занадто і не здраво відчувається. До індола вже звична стала з часом, єдине, є композиції, де його викручують у такий натуралізм, що в європейських широтах важко сприймається, десь на південному півдні, де жасмін грандіфлорум квітне в останні свої дні віддаючи саме індолом, може воно в цілому і відчувається природніше, а тут, особливо на широкий загал і без можливості швидко від нього віддалитись - я б індольний парфум навряд стала носити.

Svitlanochek, дякую Вам, є де розлого поміркувать про свої дорогоцінні брязкальця, доречі, ще, от, пригадалась шедевральна, як на мене, колекція ( і ароматно і в царині дизайну флаконів) "Грандіозний Круїз" Ланком. А натхненні природою, навіть, здається, що японськими садами каміння, флакони від Majda Bekkali, і теж - марокканське походження, але стилістика абсолютно в царині якогось досягнутого дзену мінімалізму не характерного наче для країн північної Африки. Аромати від Мажди мені не настільки близькі, та флакони - таке собі звичайне диво.

Маю дуже вже еклектичний смак щодо флаконів, тож вони всі різні, але - правда, якщо краса, на мій погляд, флакону не зачаровує до "хочу щодня поряд споглядати цей щедевр, тримати в руках", то яким би не був чарівним сам аромат, розумію, що спокійно обійдусь10-15 мл його, і більше не треба, вистачить. Але ж ні, навіть прекрасні промені фантазійних зірок, як у тревелів Мюглера не замінять його флаконів -Thierry Mugler Alien, Thierry Mugler Aura, Thierry Mugler Angel, Thierry Mugler Miroir des Majestes тощо.

Деколи чую, до речі, саме щодо Мюглерів, мовляв, це кітч якийсь, це занадто, а тут дійсно, вся різниця, як у прет-а-порте і кутюру: того так і багато різних дизайнерів, щоб кожен зміг знайти такого, який метчиться саме з вами, ми обираємо не костюм на прогулянку з собакою в цьому випадку, а загалом - бачення, концепцію, яка нам відгукується. А з флаконами все ще більш індивідуально - настільки часто і близько їх бачу тільки я, по суті, тож, що про них думають інші можу не хвилюватись взагалі, який би несмак в тому не вбачали, саме більше заради флакону ще собі придбала Salvador Dali Laguna і можливо, десь поряд ще будеSalvador Dali Dalilight , а от за Короля Сонце вінтажного я не готова платити просто, щоб мати його флакон, як статуетку, бо аромат - не зовсім мій. У мене вже так стоїть Penhaligon`s Portraits The Bewitching Yasmine - іноді й справді буває настрій його носити, але якщо б не іраціональна любов до флакону і взагалі пакування, презентації цього аромату, то залишок вже б давно продала, а тут, помітно рідини стало менше - десь 20 мл залишилось, і вже, на мій сммак, не так гарно, коли він був повний оцією гранатово-пурпуровою рідиною. Зазвичай, взагалі, для мене все сходиться - аромати, які подобаються і флакони мають привабливі для мене: золота краплина Idylle Герлен (нові видання вже - не те), вінтажний парфум Опіуму у скринці, з чорними китичками, Lou Lou Кашарель у лампі Аладіна, у Шалімарів симпатичні флакони, у Ангелів й Демонів, Жадора, Органзи, до парфумованої води якої я купила вінтажну міньку чистого парфуму - тепер такі милі вони в мене поряд, як мама з донькою. От наче, в дитинстві і ляльок було повно, а таки досі, видно, не награлась в ці цяцьки. Мені й старі флакони Едену подобаються, бо вони не пластикові, а кожен з індивідуальним малюнком, наче морські камінці.У Амуажа подобаються тільки 2 флакони і відповідно - аромати, що всередені теж: Amouage Lilac Love й Amouage Portrayal Woman.

Прості та елегантні - це ван Кліфи для мене, там кришечку тільки в руки береш - уже "маєш вещь", цим мені подобаються флакони ювелірних брендів, того ж Bvlgari: якість скла, вага флакону, чистота ліній, це дуже приємно тактильно, хоча може бути і не так гарно візуально. Та і аромати вони зазвичай не тримають в собі такі, щоб аби було. У Лоли Л, от, гарні флакони, але щоб аромати мене спокушали їх купити обов язково - ні. У вінтажів Роша і флакони - витвір мистецтва, і аромати - непересічні, чого одна Rochas Alchimie вартує. З одного боку, так і добу можу говорити про свою любов до всього різномаїття форм і проти тотальної уніфікації, але є й тут те, що мене якось не вражає, а скоріш відвертає навіть у дизайні флаконів, це арабська ювелірна вишуканість, як у шейха Шаіка, наприклад, ну от здавалось би, - тисячолітня культура, а не просто ромське бароко десь у тебе там на районі в 90-х, а все одно - що дивлюсь, що слухаю, а в голові крутиться: "Ну, то якийсь базар-вокзал". Тож, і у мене є свої дивні упередження на цей рахунок.