Все більше, доречі, ширяться заклики парфблогерів останнім часом (масово - англомовних та й деяких українських, які теж впіймали цей "дзен") не шаленіти так по парфумам, взагалі по матеріальному, піти в underconsumption core і ноубай або лоубай хоча б. Погоджуюсь, 90% вірусності парфуму, як і будь-якого товару, напевно, це гарна робота маркетологів, тих самих блогерів, яких дешевше зараз оптово організувати на промоут, надіславши їм безкоштовний бокс або просто заплативши, ніж раніше було, коли оці кінематографічні реклами з Шарліз Терон та Євою Грін обов язково слід випустити, аби розкрутити певний запуск, та ще й розіпхати то все на телебачення, в журнали, на вулицях тощо, це коштувало в кільканадцять разів дорожче. Зараз легше розповсюдити в різній мірі завуальований, а то й зовсім відвертий приспів "купляй саме наше" в соцмережах за допомогою інфлюенсерів різного штибу, впливу і з абсолютно різними цільовими аудиторіями. За рахунок того й охоплення вище - одне й те ж купляють і les connoiseurs селективно-нішевого сегменту і звичайні собі повзкрокуючі, яким що номерні парфумки 100 мл за 100 гр, що оригінальний Roja Dove - обоє рябоє, і то номерні - більш до смаку, ніж оці всякі дивні дива з brown blessings.
Якось не западає в душу взагалі те, що більшості оточуючих подобається навіть просто всліпу, коли з мене вловлюють аромат люди далекі від світу парфумерії. І рівним же чином те, що вважається дороговартісним, якісним серед парфзахоплених - мені не треба. Амуаж, наприклад, один подобається тільки, бо там жасмін, і флакон красивий, взяла б в колекцію більше заради флакона саме навіть, ніж аромата. Те ж саме з Фордом, Барруа. Кіліан тільки нюхала - не носила майже ніякого, абсолютно нейтрально до їх ароматів налаштована, Кірке та Бакару - може і чула десь з когось, але з огляду на те, що ніколи цілеспрямовано не нюхала, не слухала - хто його знає, які вони насправді, та й не цікаво, чесно кажучи. У мене інше в цікавинках: це повинен бути або жасмін (білі квіти), або якась знятість що тривожить спогадами про себе з дитинства і юності, або легендарний вінтаж, ну, в крайньому випадку - назва чи флакон, що чіпляють, та звичайно, кожного чіпляють якісь дуже індивідуальні конкретні речі решті також не цікаві.
Шанель, Діор, інші старі уславлені люкси-гіганти - так, універсали, бо консерватори, спираються на вже сталі смаки сталих клієнтів, це от саме на роботу, щоб і нікого не придушити, і плюс-мінус солідно, впевнено себе відчувати, твердо обома ногами на своїй власній землі (I stand my ground).
По нотам, до слова, ті боби тонка, про які кажуть, що вони затишні і солоденькі смаколики - мені як трошки їх переллють, або якось не так у композицію впишуть, починають асоціюватись з кровотечею в стадії утворення сукровиці. Банальний ветивер теж може піддушить, не знаєш куди й діватись.
І про туш приєднуюсь, малююсь нею, тільки коли в мене є купа часу і відповідний настрій для того. Надаю перевагу, як і фарбувати, то вже губи якимись насиченими, темними відтінками червоного. Щось там казали, ніби це значить: підсвідомо закликаю оточуючих дослухатись до мене більше, ну, може й так. А потім ще й десь в тих самих іноземних інтернетах підслухала, мовляв, то одна з родзинок стилю француженок в очах американців. Тепер використовую цю "відмазку", коли якісь знайомі без поваги до чужих кордонів починають натякати, що очі типу теж було б непогано "оформити". Це не лінь або підступи до депресії - це стиль.)
