Коментарии пользователя CBRCleopatra

З мого персонального досвіду можу засвідчити, що сьогоднішній ядерний пшик -ніщо у порівнянні з пшиком у минулому сторіччі. Мій американський Опіум залишався у ліфті, коридорі і навіть в кімнаті ( це означає, що мене могли "вирахувати" за шлейфом). Інша теорія пшику повʼязана із підвищенням долі хімічних речовин і їх сполук, які почали вже не просто лоскотати, а і серйозно подражнювати носи оточуючих. І не тільки їх. Все частіше в рекомендаціях були поради наносити парфуми в зону декольте, ліктів, і навіть під коліна ( тобто подалі від носа!). Я люблю гучність парфумів, бо вони для мене ніби музика дня, але все частіше до мене звертаються з проханням не наносити парфуми поруч. Це вселяє почуття якоїсь невідомої провини. Іноді у мене бувають "просвітлення" і я згодна не травити близьких своїми важковиками, бо їм здається, що щось десь горить і смердить. А я сама не змогла досидіти на концерті, де десь за три ряди від мене знаходилися 5 пшиків Баккари... Ми бавимося і тішимося, а хтось страждає... Це і є любов.

Не зважаючи на захопливу історію сімейства Естерхазі ( нащадок зараз займається тим, що мандрує тими ж самими шляхами, щоб відчути зміни), аромат на собі зовсім не відчуваю. Велика кількість компонентів переплавилась у якусь невиразну ароматичну димку. На жаль, це не перший, і не останній нішовий проєкт, який я називаю навколопарфумерно-хайповим.

Я дуже люблю навколопарфумерні історії, бо завжди любов до справи народжує цікаві і довготривалі проєкти. Хоча у мене було кілька вінтажних версій My Sin і Arpege, хімії і любові з ними не вийшло. Але читала про ці аромати багато і мене вразив факт перевірки на спектрографі і ще якомусь ографі досить поважного віку аромату My Sin з висновком, що він складався з неймовірної кількості якісних натуральних інгредієнтів. Тобто парфумерному будинку вдавалося випускати аромати високого класу за помірну ціну. Чекаю на зайців, тобто продовження заявленої теми. А флакон Arpege ( класичний, з золотою емблемою) нарешті буде асоціюватися з чудовим фото мами і доньки. Дякую!

У мене є більше половини ілюстративних флаконів - і це недивно, бо магія особистості з дрібкою любові ( до справи, до людини і до мистецтва) вносить потужний акорд у будь-який витвір. Це синергія різних творчих потоків, яка створює землетрус ( у позитивному сенсі). Не можу сказати, які парфуми я люблю більше, бо вони різні і не схожі, але майстер зміг знайти кожному прекрасну форму. Флакони самі по собі - ніби завмерлі статуетки і мені, як кінестетику, доторкатися до них - то окреме задоволення.Дякую, маестро!

З цим ароматом завершила цикл зустрічей з Туберозою. З пʼяти протестованих лише два екземпляри викликали зацікавленість. Але мій опис білої квітки якщо коротко - хижа. Тобто така собі солодка, але надмірно. Тому моє внутрішнє "я" відчуває небезпеку. В котрий раз пересвідчуюсь, що білоквіткові композиції не моє. Але я рада, що продовжую свій шлях ольфакторного пізнання.

Екстракт дуже популярний, бо звучить більш насичено - мені сподобався більше, бо я люблю шкіру, але це справа смаку.

Дякую за ідею капсули. Зміна сезону і атмосфера навкруги дійсно впливають на вибір аромату ( і сприяють знайомству з новими ароматами, бо вже є настрій для прогулянок). Цієї весни мене переслідує вишня чи вишня + перець, наприклад як у Room 1015 Cherry Punk ( саме у версії парфумованого екстракту). А чорна вишня Lancome сподобалася у La Nuit Intense. Там, зрозуміло, є ще і троянда, але всі фланкери цікаві, тому вибрати важко. А ще цієї весни мене очікувала несподіванка - заприятелювала з туберозою ( яка у вдалих версіях нагадує пахучу конвалію), і просто очманіла від туалетки Do Son від Diptyque.

Я люблю східно-деревний напрямок. 401 негучний, але комфортний аромат. Гарно чутно ноту копченої сливи, деревину і трохи чогось солодкого. Аромат з розряду " нюд", але відчутний більше на вулиці.

Дуже цікаво і вчасно.Відчуваю, що парфумерам треба уважно придивитися до вінтажів випуску 1947-50 р ( хоча деякі вже зʼявлялися і під час війни).Думаю, що воєнні і повоєнні аромати відображали той дух перемоги над незгодами і давали ту насолоду беззастережного занурення у мирне життя з усіма його атрибутами. Я люблю вінтажну Miss Dior і версію Esprit. Хоча багато разів вислуховувала щодо " незламності" і характеру аромату. Аромат - любов до жінки, сестри з непростою долею. Думаю, це не була несподіванка, а реально аромат планувався як присвята дорогій людині, якою брат пишався.

З великим задоволенням прочитала Ваш допис. Багато цікавого відкрила для себе. Особиста я люблю L`Etat Libre Orange, можливо тому, що там багато гумору та іронії. У Memo є також цікавий жанр - антологія хайку ( японська поезія про настрій і простір для фантазії), непогано розповідають історії Imaginary Authors і Zoologist. Є і анти-приклади - я насміялася, коли читала розповідь Bibbi парфум про аромат The other room. Це виглядало так: " Це трапилося на маскараді. Всі формальності зникли через кілька годин. Багаті і відомі всім персонажі ( скандально відомі) танцювали, фліртували і ходили на побачення до ранку. Соціальний статус і правила були стерті і забуті Всі жили в моменті, замасковані і невідомі. І бажання гостей було попасти у кімнату, яку називали " Інша кімната" Схоже на пародію на " Великого Гетсбі", чи може щось з Агати Крісті, але якщо чесно, 3.30 на фразі відображає якість і аромату, і розповіді.

Тестую реакцію на ще один компонент, який я не дуже полюбляла - сандал, але тут у хорі він не кричить, а трохи наспівує. Аромат не надто гучний, але ауру створює приємну, щось нагадує прогулянку алеєю з мандаринами чи лимонами.

Аромат з розділу " Акварельний". Створює настрій прогулянки серед високих кипарисових дерев на березі теплого моря. Тільки Diptyque спроможен познайомити мене і закохати у комбінації складових, які мені протипоказані : мускус, сандал, білоквіткова тубероза. Тихо, ніби пошепки ароматні історії проникають в мою ольфакторну реальність.

Дуже вдячна за цю паузу, і прекрасну співачку. Цей стан ностальгії навіть вилився в окремий жанр португальських пісень фадо - які не були веселими, а саме піснями- тугою ( були часи, коли не було чому веселитися). І саме ця пауза дала мені зрозуміти цінність несучасних, чи, може, позачасових речей.

А мені сподобалася інша пісня Ванони - в ній є слова " я і є та безкорислива любов, що я дарувала". Мені її голос нагадав про те, про що я ностальгую - слухаючи музику минулих років, дивлячись старі фільми і відчуваючи аромати минулих епох. А це і є та любов, яка рухала світ, бо тільки вона може зігріти, дати сили і визвати сльози чистої радості в серці людини, яка бачить в цьому світі не біль і страждання, а красу і гармонію.

Липи не чую, солодке варево - точніше, миловарево. Де моя липа?