Коментарии пользователя CBRCleopatra

PPS. Знайшла відповідь на своє питання у дописах відомих зарубіжних блогерів. Після гучного комерційного успіху LouLou і зростаючих продажів аромату, концепцію створення і маркетингову кампанію Eden довірили виключно Жану Гішару і кільком відомим спеціалістам ( не буду вдаватися у подробиці, але революційним було все - від формули до флакону, від оголених грудей моделі у рекламі до символьних жіночих імен). Сьогодні аромати звучать вже не так провокативно, як раніше ( багато хто відмічає "хімозність"), але у 80-90 р. насичені формули ніби виносили тропіки на вулиці європейських міст. А тепер порівняймо - геній- парфумер випустив 10-15 ароматів за все життя, але таких, які залишили про себе памʼять на кшталт ольфакторного цунамі. Ну і сьогоднішній геній Біш, який за допомогою таблиці Менделєєва розігрує сотні веселих музичних ексерсізів. Цікаво, які з його творів переживуть бодай 5 років?

Хочу додати кілька думок про месʼє Жана Гішара, автора двох моїх улюблених парфумів, Eden та LouLou. Напевне, будинок Cacharel шукав молодих та енергійних парфумерів для продовження інтересу до нового парфумерного будинку. Врешті-решт з 1980 по 2000 майже у кожної європейської дівчини зʼявився на столику хоча б один парфум від Cacharel. Але мене завжди цікавило, чи ті, хто приймав рішення довіряли парфумерам, чи диктували свої умови? Тому мені і досі важко сказати, чи я люблю стиль певного будинку, чи стиль парфумера. До речі, допис привів мене до висновку, що у мене 10 (!) улюблених парфумів авторства Гішара, про що я навіть і не здогадувалась, такими різноманітними вони були.

З мого персонального досвіду можу засвідчити, що сьогоднішній ядерний пшик -ніщо у порівнянні з пшиком у минулому сторіччі. Мій американський Опіум залишався у ліфті, коридорі і навіть в кімнаті ( це означає, що мене могли "вирахувати" за шлейфом). Інша теорія пшику повʼязана із підвищенням долі хімічних речовин і їх сполук, які почали вже не просто лоскотати, а і серйозно подражнювати носи оточуючих. І не тільки їх. Все частіше в рекомендаціях були поради наносити парфуми в зону декольте, ліктів, і навіть під коліна ( тобто подалі від носа!). Я люблю гучність парфумів, бо вони для мене ніби музика дня, але все частіше до мене звертаються з проханням не наносити парфуми поруч. Це вселяє почуття якоїсь невідомої провини. Іноді у мене бувають "просвітлення" і я згодна не травити близьких своїми важковиками, бо їм здається, що щось десь горить і смердить. А я сама не змогла досидіти на концерті, де десь за три ряди від мене знаходилися 5 пшиків Баккари... Ми бавимося і тішимося, а хтось страждає... Це і є любов.

Не зважаючи на захопливу історію сімейства Естерхазі ( нащадок зараз займається тим, що мандрує тими ж самими шляхами, щоб відчути зміни), аромат на собі зовсім не відчуваю. Велика кількість компонентів переплавилась у якусь невиразну ароматичну димку. На жаль, це не перший, і не останній нішовий проєкт, який я називаю навколопарфумерно-хайповим.

Я дуже люблю навколопарфумерні історії, бо завжди любов до справи народжує цікаві і довготривалі проєкти. Хоча у мене було кілька вінтажних версій My Sin і Arpege, хімії і любові з ними не вийшло. Але читала про ці аромати багато і мене вразив факт перевірки на спектрографі і ще якомусь ографі досить поважного віку аромату My Sin з висновком, що він складався з неймовірної кількості якісних натуральних інгредієнтів. Тобто парфумерному будинку вдавалося випускати аромати високого класу за помірну ціну. Чекаю на зайців, тобто продовження заявленої теми. А флакон Arpege ( класичний, з золотою емблемою) нарешті буде асоціюватися з чудовим фото мами і доньки. Дякую!

У мене є більше половини ілюстративних флаконів - і це недивно, бо магія особистості з дрібкою любові ( до справи, до людини і до мистецтва) вносить потужний акорд у будь-який витвір. Це синергія різних творчих потоків, яка створює землетрус ( у позитивному сенсі). Не можу сказати, які парфуми я люблю більше, бо вони різні і не схожі, але майстер зміг знайти кожному прекрасну форму. Флакони самі по собі - ніби завмерлі статуетки і мені, як кінестетику, доторкатися до них - то окреме задоволення.Дякую, маестро!

З цим ароматом завершила цикл зустрічей з Туберозою. З пʼяти протестованих лише два екземпляри викликали зацікавленість. Але мій опис білої квітки якщо коротко - хижа. Тобто така собі солодка, але надмірно. Тому моє внутрішнє "я" відчуває небезпеку. В котрий раз пересвідчуюсь, що білоквіткові композиції не моє. Але я рада, що продовжую свій шлях ольфакторного пізнання.

Екстракт дуже популярний, бо звучить більш насичено - мені сподобався більше, бо я люблю шкіру, але це справа смаку.

Дякую за ідею капсули. Зміна сезону і атмосфера навкруги дійсно впливають на вибір аромату ( і сприяють знайомству з новими ароматами, бо вже є настрій для прогулянок). Цієї весни мене переслідує вишня чи вишня + перець, наприклад як у Room 1015 Cherry Punk ( саме у версії парфумованого екстракту). А чорна вишня Lancome сподобалася у La Nuit Intense. Там, зрозуміло, є ще і троянда, але всі фланкери цікаві, тому вибрати важко. А ще цієї весни мене очікувала несподіванка - заприятелювала з туберозою ( яка у вдалих версіях нагадує пахучу конвалію), і просто очманіла від туалетки Do Son від Diptyque.

Я люблю східно-деревний напрямок. 401 негучний, але комфортний аромат. Гарно чутно ноту копченої сливи, деревину і трохи чогось солодкого. Аромат з розряду " нюд", але відчутний більше на вулиці.

Дуже цікаво і вчасно.Відчуваю, що парфумерам треба уважно придивитися до вінтажів випуску 1947-50 р ( хоча деякі вже зʼявлялися і під час війни).Думаю, що воєнні і повоєнні аромати відображали той дух перемоги над незгодами і давали ту насолоду беззастережного занурення у мирне життя з усіма його атрибутами. Я люблю вінтажну Miss Dior і версію Esprit. Хоча багато разів вислуховувала щодо " незламності" і характеру аромату. Аромат - любов до жінки, сестри з непростою долею. Думаю, це не була несподіванка, а реально аромат планувався як присвята дорогій людині, якою брат пишався.

З великим задоволенням прочитала Ваш допис. Багато цікавого відкрила для себе. Особиста я люблю L`Etat Libre Orange, можливо тому, що там багато гумору та іронії. У Memo є також цікавий жанр - антологія хайку ( японська поезія про настрій і простір для фантазії), непогано розповідають історії Imaginary Authors і Zoologist. Є і анти-приклади - я насміялася, коли читала розповідь Bibbi парфум про аромат The other room. Це виглядало так: " Це трапилося на маскараді. Всі формальності зникли через кілька годин. Багаті і відомі всім персонажі ( скандально відомі) танцювали, фліртували і ходили на побачення до ранку. Соціальний статус і правила були стерті і забуті Всі жили в моменті, замасковані і невідомі. І бажання гостей було попасти у кімнату, яку називали " Інша кімната" Схоже на пародію на " Великого Гетсбі", чи може щось з Агати Крісті, але якщо чесно, 3.30 на фразі відображає якість і аромату, і розповіді.

Тестую реакцію на ще один компонент, який я не дуже полюбляла - сандал, але тут у хорі він не кричить, а трохи наспівує. Аромат не надто гучний, але ауру створює приємну, щось нагадує прогулянку алеєю з мандаринами чи лимонами.

Аромат з розділу " Акварельний". Створює настрій прогулянки серед високих кипарисових дерев на березі теплого моря. Тільки Diptyque спроможен познайомити мене і закохати у комбінації складових, які мені протипоказані : мускус, сандал, білоквіткова тубероза. Тихо, ніби пошепки ароматні історії проникають в мою ольфакторну реальність.

Дуже вдячна за цю паузу, і прекрасну співачку. Цей стан ностальгії навіть вилився в окремий жанр португальських пісень фадо - які не були веселими, а саме піснями- тугою ( були часи, коли не було чому веселитися). І саме ця пауза дала мені зрозуміти цінність несучасних, чи, може, позачасових речей.