Коментарии пользователя Мariе

Повинна, мабуть, вдячна , бути своєму мозку, пам яті, що захищають від тривалого запам ятовування і збереження у "системнику" негативних відгуків про мої парфуми, хоча таких - більшість, скоріш за все, пояснюю це дійсно тим, що, ну, не всім же буть непересічними особистостями з непересічними вподобаннями, того ми й такі унікальні, у нас своя атмосфера, в буквальному сенсі також ( згодна з Клеопатрою). До того ж, як власниця собаки, котів, і взагалі, людина "близька" до землі, яка звикла до подвір й, де своє господарство, навіть послід корів, спітнілі від бігу коні - мені, та не сказала б, що стане неприємною асоціацією у парфумі. Домашніх тваринок навіть вологу і брудну шерсть люблю занюхати, так, збоченка, мені воно пахне карамельками.

З іншого боку, і рада б, може, так само ловити кайф від попси, або уславленої класики, по типу Мільйону класичного або Самсари, але ловлю якісь підсвідомі навіть, не те що медичні, а якісь трагічно-фатальні асоціації, як-то - кров, яка не зупиняється і душить тебе, тож, не можу носити, хоч всі навкруги і рекомендують, кажуть, що це звучить краще, ніж те, чому надаю перевагу зазвичай.

Мені більш за все відчутно геліотроп припорошений, наче книги пилом, порохами ванілі та шафрану, ірисовою пудрою. Дивнувате поєднання, може саме це і робить аромат певним чином амбівалентним, але й можливо цікавим для проби поносити і чоловікам і жінкам рівним чином.

Шкіра. М яка і запашна тосканська шкіра, шкіра етруських коней, що мчать через квітучі розпечені сонцем поля і ліси повні стиглих диких ягід та соковитих трав. Пряний, терпкий, думаю, сподобається і чоловікам, з нотою природньої делікатної солодкості та затишної теплоти.

Пахне мені класичним чоловічим одеколоном після гоління з характерним припахом огіркового лосьону і стійким духом туалетного мила. Не бачу тут нічого образливого для парфуму і протиріччя з тим, що Пенхалігонс - унісексова ніша. Доволі багато консервативних поціновувачів саме такого напрямку, які, поколіннями ще тягнуться до бренду, ще відколи їх прадіди ходили в однойменні барбершопи, а прабабці вкладали хвилі на чолі під звучання таких ароматів. Це ностальгійно й поважно, сталість та статус. Я б таке батьку подарувала, наприклад, у мене просто дещо інші смаки.

Класичний Опіум зробили більш легким, повітряним, ніжним, але так само глибоким, насиченим і впізнаваним. Завдяки цитрусам аромат саме до зимових свят - пахне мандаринками і фруктовим шампанським для мене, дуже приємний. Я його, як і класичний також використовую при застуді, коли більшість запахів не чую, інші - дратують, а цей - лікує, такий собі парфумерний бальзам "зірочка" не за запахом, а за позитивним ефектом дії на організм.

Краса неймовірна - варта легенд та серенад на свою честь, це дивовижно - чутно всі заявлені ноти, за рахунок яких аромат солодкий і свіжий водночас, ніжний та насичений, не можу їм надихатись - фруктові дерева з вже дозрілими липнево-серпневими плодами і квітучий жасмін у вінку з трояндами ніби з весільної корони юної і чарівної дуччеси епохи Високого Відродження. Я в захваті!

Один з небагатьох парфумів, де заявлено квітку дурману і я дійсно чую саме її, не якісь отруйно-мигдалеві фантазії, а білий цвіт осені, що розквітає близько до ночі, і у прохолодному осінньому повітрі літає його білий дух, причаровуючи, зваблюючи наблизитись та прихилитись так до прекрасного аромату, що неможливо їм надихатись. Витончено підсолоджений пудровим персиком і поглиблений нотами шляхетної деревини - універсально привабливий та елегантний аромат.

Краса неймовірна, дійсно! Кохання з першого подиху - класично елегантний, універсальний, але й достатньо характерний, яскравий. Жасмін гармонійно вкладається на м яку мускусність і якщо тут кедр, то скоріше кедрові горішки з їх солодкувато-кремовим присмаком. За такі смішні гроші неочікувано знайшла просто рідкісно гарну перлину бюджетної парфумерії.

Цвіте терен, цвіте рясно,

А цвіт опадає.

Хто з любов ю не знається,

Той горя не знає.

А я, молода дівчина,

Та й горя зазнала,

Вечероньки не доїла,

Нічки не доспала.

Цікавий аромат, який мені пахне холодними й терпкими дикими ягодами, північними лісами і морем десь біля країн Балтії. Аромат яскравий, іскристий, як іскри грози, що викреслюють в небі осінніми дощами. Аромат саме на сезон жовтню та листопаду, дуже гарний.

Дитя своєї епохи - з виразним ароматом квітки гвоздики та ілангової ефірної олії. Тут настільки стиглі фрукти, що їх сік уже перетворився на бурштинові смоли, тут такі брутальні мох та шкіра, що відчуваєш себе у прадавньому лісі під час полювання легендарних королів на золоторогих оленів, тут такі терпкі та духмяні вишукані пачулі, що, здається, саме в них загортали шовковисті індійськи шалі, які везли панянкам в метрополію Британської Імперії. Він дійсно малює образ вишуканої жінки, але і чоловікам варто спробувати поносити, це той аромат, про який можна сказати, що він є ароматом сильної і впевненої людини.

Який же красивий, чорти його забрали таки ( перепрошую за мою "французьку") - Діор у його величне сторіччя, до зашкварів, парфум - шикарний! Більш витончене, елегантне і вишукане прочитання хвойного лісу присипаного ваніллю та іншими спеціями, яке, напевно, хотіли зробити у Лоли Лемпіцької в "Любителі зелені". І що дуже радує, нотку солодкої та теплої східної кави теж відчуваю, аж бадьорить з першого вдиху, на відміну від багатьох ароматів з нею, де так і не засмакувала ні американо, ні навіть рафу. Я собі такого баняк зараз хтіла б - та й купалася б у ньому, замість оцих холодних дощів, що несуть тільки багнюку та сирість. Він мене зігріває та надихає.

Тендітний, вишуканий аромат, справді весняний, нагадує мені щось таке знайоме з минулого - чи то власний сад в пору моєї юності: конвалії, чайні троянди, квіт зеленого горошку, яблунь та вишень, соковита травичка, польові айстри, які за незнанням вважала ледь не різновидом аптечної ромашки; а може так ввижається, що звучав би сад з бібісішної адаптації "Дружин та дочок" Елізабет Ґаскел, яку настільки затишно було дивитися нам разом з мамою, а саме, перед очима сцена: хмарне дощове небо чарівним куполом нависло над Моллі, що заснула в яскраво-зеленому саду Гемлі, де вони з Роджером, як завзяті науковці природознавці досліджували кожен листочок і комашку, що їх оточували.

Рекомендувала б спробувати аромат і чоловікам.

Доречі, так, ми, можна сказати, помінялись місцями: я в дитинстві мала велику надчутливість до ароматів, тому і багато чого в їжі, наприклад, не визнавала, не хотіла споживати і навіть відсувалась, коли хтось поряд це їв, суто через надто різкий, на мою думку, запах. А в підлітковому віці, коли всі однолітки почали куштувати куріння, алкоголь, через запах спирту, тютюну, смол, обходила компанії однокласників стороною, поки мої коліжанки і приятелі не стали до того свідомими, що вже самі ставали за вітром так, аби мене вберегти від того чаду, а тут ще - промислове місто, плюс, всюди, навіть на великі відстані, якщо були час і можливість, надавала перевагу пересуванню пішки, бо від запахів транспорту і у транспорті мене буквально нудило, навіть коли просто повз прямувала, або сиділа в ньому, та він ще й їхати не починав, однаково - погано. То я тоді часто ловила себе на думці: "От би позбавитись цієї скаженої чутливості до запахів". Хоча природні саме аромати: квітів, дерев, трав, навіть чистої шкіри людей, і не такого вже чистого хутра тварин мені подобались, і парфуми подобались тим, що можна якийсь свій улюблений аромат - чи то з саду, чи тої ж кави, вершків, паперу, або істоти, яку вподобаєш, а то і все разом - завжди носити із собою. Як читала "Запахи" Зюскінда, прямо асоціювала себе з головним героєм, не тільки через гіперчутливість до ароматів, але і захоплення мистецтвом, шляхом кожного митця до його недосяжного ідеалу, і цьому шляху з натхненням та радістю присвячуєш життя, яким би важким він не був, адже тільки тоді існування набуває сенсу. Та й як ми бачили у творі, якщо мети все ж досягти, нічого більш довершеного і в мріях собі не мати, то немає чого і продовжувати існувати. Це прямо зачаровувало, як і світ ароматів, дивуєшся навіть, як сам Гренуй, чому це з каменю не можна вичавити його аромат і закарбувати в якусь склянку, наприклад, або у того ж скла, хіба немає свого парфумерного звучання, як і в кожної квітки є своє - адже вони так само насичені, переповнені запахами. Не пам ятаю хто, але хтось з відомих справжніх парфумерів сучасності казав, що їх мета не повторити природу, а вони кожен прагнуть до своєї небаченої і невідомої до того людству ідеальної саме парфумерної квітки, як витвору мистецтва.

Тепер вже, коли організм, напевно, теж однаково переповнений впливом хороших та поганих ольфакторних вражень, закривається і від тих й від інших, можу тільки підтвердити - варто боятись своїх бажань, вони мають тенденцію рано чи пізно справджуватись. Тепер і парфзалежність відчувається деколи чимось на грані з нездоровою адикцією до пошуку нових, більш яскравих, більш повних відчуттів, та іноді все ж й сам мозок просить відпочинку від будь-чого пов язаного з запахами, іноді треба й розвантажуватись, потім весь цей захопливий світ ароматів тільки розквітне ще більш неймовірно та гарно.

Дякую, не тільки за статтю саму по собі, але й за те, що Ви нею надихнули мене нарешті спробувати молекулу. Зазвичай, дуже довго опираюсь трендам, і в цій царині - також, поки зовсім про них не забуваю. Щодо цього напрямку, взагалі мала деяке упередження: не варто, мовляв, і пробувати, розчаруюсь, не почувши славнозвісні молекулярні аромати або через те, що воно таки - намахування чистої води, або через свою з кожним роком прогресуючу аносмію, через яку, напевно, в тому числі тяжію до бронебійних ароматів, по типу вінтажного Опіуму в концентрації парфуми, або чогось накшталт Dark Lord, чи ядучих білих квітів, на які навіть у природньому стані, не зірвані зі стебла, люди скаржаться, а мені в кайф, бо навіть серед, не дарма також Вами згаданого тут, міського смогу, ніби чую якесь небесне послання з давним-давно втраченого людьми райського саду. Ніколи б не подумала, але перша молекула справила на мене таке ж враження, ще й якийсь заспокійливий, седативний ефект. Плюс до всього, як кажуть, що нема такого читача, який на себе не приміряв роль письменника, то мабуть мало й парфзахоплених, які б не хотіли створити свій ідеальний парфум, мінімум, щось додати до деяких, які вже мають, але от би їм ще цієї деревної бази, а туди - трохи повітря, і було б взагалі перфектно, тож, для нас, таких собі любителів багатошаровості, молекули - те, що треба. Тепер мої експерименти з поєднанням ароматів можуть стати ще й більш соціально прийнятними, і це прекрасно.

Спочатку вже теж хотіла кивати на те, що це чергове плацебо від світу парфумерії - дійсно, коли наносиш, можна вилити на себе цілий мілілітр і відчути тільки запах медичного спирту, як і зазначали нижче, отак стверджуєшся у своєму скептицизмі щодо молекул, хмикаєш саркастично, ну, продезинфікувала руки хоча б, і забуваєш. А через хвилин 15-20, сидячи за комп ютером і займаючись своїми справами, чуєш раптом навколо парфумерну деревину, але звідки - всі флакончики та відливанти - заховані, щільно замкнені по скринькам, вікна зачинені, в домі ніяких сторонніх запахів не повинно бути, та й не було короткий час назад, а тут - пачулі ніби повзуть своїми стеблами навколо тіла, осипається хвоя з невидимих ялинок, ще й чай з лимоном - висить біля голови, а не вип єш, бо де ж він, не видно, і тільки згадавши, що я на себе вилила оцю молекулу нещодавно, змусило віп ятись носом в руки - ага, от що воно таке: те диво дивне. Це як кажуть, що деякі парфуми розбавляють водою, а тут ніби Sea Citrus, Wood Iris та Patchouli Intense наситили повітрям, і от воно тепер - аромат-фантом, шниряє собі, як вітер, десь навколо і дивує то раптовою появою, то зникненням, не можу тому оцінити шлейф, мов намагатись спіймати дракона - маєш сумнів, чи взагалі були вони колись, але звідкись байки ж взялись, та й навкруги щось схоже, а ввижається, от щодо стійкості, вона така - нічого собі: наносиш вдень, а він і вночі розбудив, як у згин свого ліктя обличчям віпхнулась, і вранці ще щось там віявся поміж ділом. Оце звичайно атракціон, гарний парфум - цікавий.