Общая информация о пользователе Мariе

Дякую за статтю, так, дійсно - смаки не можна засудити, але цікаво дослідити, як вони складаються і з чого. Як на диванчику у психоаналітика, сягаємо до коренів з дитинства і прослідковуємо їх розквіт у своїх улюблених ароматах, та які плоди приносить захоплення парфумами, що зуміли ті аромати передати.

У моїх спогадах про дитинство дуже закарбувався аромат саду навколо нашого будинку - дуже тонкий, у кожного дерева - свій, ні на що не схожий, запах: квітучих яблунь, вишень, черешень, слив, абрикосів, груш, акації й бузку, а далі ще розквітнуть травневі троянди, влітку все буде устелене зірками садової фіалки та духмяного горошку, м`ята та меліса будуть ніби тягнути своє листячко до рук, щоб розтерти цю духмяну зелень між пальцями і поринути в свіжий, приємний запах долонь, як в чисту та прохолодну джерельну воду, що бадьорить та заспокоює водночас, а вдома квітне запашний тендітний жасмін самбак - всі травневі й літні ночі сповнені його терпко-солодкими пахощами до сп`яніння та запаморочення. Восени ж прийде час на всіх вулицях, на багатьох клумбах розкритися ангельським сурмам - дурману, наче свідку втрачених райських садів, що сповіщує про те, як швидкоплинна і золота пора кожної осені, а зима близько.

Тож, мої парфумерні любові складалися з захоплення природними ароматами: квітів, особливо білих, дерев, кущів, листя і трав. Нажаль, це складно відтворити, як бачу, й рідко можна знайти, коли в парфумах трапляються саме такі, наче живі, подихи ще не зірваних, не розчавлених, не синтетично зітканих, а тих, які тільки-но розпустились і квітнуть - вічно юних душ рідних садів.

З парфумерними жахами все простіше: дуже ядуча синтетика (чи то компоненти неякісні, чи зібрані докупи абияк, чи й те та інше) - можна порівняти ефект на органи чуття, як від шипучки з порошку з штучними підсолоджувачами - такий собі різкий і не дуже приємний присмак та довгий відштовхуючий післясмак.

Якщо говорити про окремі ноти, то часто боби тонка для мене, як ота броколі в коментарі вище - для бідної дитини, всі навколо кажуть, мовляв, чого ти, то ж смаколик, а мені фізично погано від самого запаху. І ветивер, не завжди, але інколи - занадто різкий, особливо в якихось дженерік чоловічих свіжаках його можуть такий овердоз напхнути, що очі сльозяться, те ж саме з удом, погоджуюсь з попереднім коментарієм, - якщо його роблять основним в композиції, то можуть "перелити" не до добра, хоча, наче, це й вважається багатство, статус, розкоші сходу, все таке, але мені часто воно занадто і не здраво відчувається. До індола вже звична стала з часом, єдине, є композиції, де його викручують у такий натуралізм, що в європейських широтах важко сприймається, десь на південному півдні, де жасмін грандіфлорум квітне в останні свої дні віддаючи саме індолом, може воно в цілому і відчувається природніше, а тут, особливо на широкий загал і без можливості швидко від нього віддалитись - я б індольний парфум навряд стала носити.

Svitlanochek, дякую Вам, є де розлого поміркувать про свої дорогоцінні брязкальця, доречі, ще, от, пригадалась шедевральна, як на мене, колекція ( і ароматно і в царині дизайну флаконів) "Грандіозний Круїз" Ланком. А натхненні природою, навіть, здається, що японськими садами каміння, флакони від Majda Bekkali, і теж - марокканське походження, але стилістика абсолютно в царині якогось досягнутого дзену мінімалізму не характерного наче для країн північної Африки. Аромати від Мажди мені не настільки близькі, та флакони - таке собі звичайне диво.

Маю дуже вже еклектичний смак щодо флаконів, тож вони всі різні, але - правда, якщо краса, на мій погляд, флакону не зачаровує до "хочу щодня поряд споглядати цей щедевр, тримати в руках", то яким би не був чарівним сам аромат, розумію, що спокійно обійдусь10-15 мл його, і більше не треба, вистачить. Але ж ні, навіть прекрасні промені фантазійних зірок, як у тревелів Мюглера не замінять його флаконів -Thierry Mugler Alien, Thierry Mugler Aura, Thierry Mugler Angel, Thierry Mugler Miroir des Majestes тощо.

Деколи чую, до речі, саме щодо Мюглерів, мовляв, це кітч якийсь, це занадто, а тут дійсно, вся різниця, як у прет-а-порте і кутюру: того так і багато різних дизайнерів, щоб кожен зміг знайти такого, який метчиться саме з вами, ми обираємо не костюм на прогулянку з собакою в цьому випадку, а загалом - бачення, концепцію, яка нам відгукується. А з флаконами все ще більш індивідуально - настільки часто і близько їх бачу тільки я, по суті, тож, що про них думають інші можу не хвилюватись взагалі, який би несмак в тому не вбачали, саме більше заради флакону ще собі придбала Salvador Dali Laguna і можливо, десь поряд ще будеSalvador Dali Dalilight , а от за Короля Сонце вінтажного я не готова платити просто, щоб мати його флакон, як статуетку, бо аромат - не зовсім мій. У мене вже так стоїть Penhaligon`s Portraits The Bewitching Yasmine - іноді й справді буває настрій його носити, але якщо б не іраціональна любов до флакону і взагалі пакування, презентації цього аромату, то залишок вже б давно продала, а тут, помітно рідини стало менше - десь 20 мл залишилось, і вже, на мій сммак, не так гарно, коли він був повний оцією гранатово-пурпуровою рідиною. Зазвичай, взагалі, для мене все сходиться - аромати, які подобаються і флакони мають привабливі для мене: золота краплина Idylle Герлен (нові видання вже - не те), вінтажний парфум Опіуму у скринці, з чорними китичками, Lou Lou Кашарель у лампі Аладіна, у Шалімарів симпатичні флакони, у Ангелів й Демонів, Жадора, Органзи, до парфумованої води якої я купила вінтажну міньку чистого парфуму - тепер такі милі вони в мене поряд, як мама з донькою. От наче, в дитинстві і ляльок було повно, а таки досі, видно, не награлась в ці цяцьки. Мені й старі флакони Едену подобаються, бо вони не пластикові, а кожен з індивідуальним малюнком, наче морські камінці.У Амуажа подобаються тільки 2 флакони і відповідно - аромати, що всередені теж: Amouage Lilac Love й Amouage Portrayal Woman.

Прості та елегантні - це ван Кліфи для мене, там кришечку тільки в руки береш - уже "маєш вещь", цим мені подобаються флакони ювелірних брендів, того ж Bvlgari: якість скла, вага флакону, чистота ліній, це дуже приємно тактильно, хоча може бути і не так гарно візуально. Та і аромати вони зазвичай не тримають в собі такі, щоб аби було. У Лоли Л, от, гарні флакони, але щоб аромати мене спокушали їх купити обов язково - ні. У вінтажів Роша і флакони - витвір мистецтва, і аромати - непересічні, чого одна Rochas Alchimie вартує. З одного боку, так і добу можу говорити про свою любов до всього різномаїття форм і проти тотальної уніфікації, але є й тут те, що мене якось не вражає, а скоріш відвертає навіть у дизайні флаконів, це арабська ювелірна вишуканість, як у шейха Шаіка, наприклад, ну от здавалось би, - тисячолітня культура, а не просто ромське бароко десь у тебе там на районі в 90-х, а все одно - що дивлюсь, що слухаю, а в голові крутиться: "Ну, то якийсь базар-вокзал". Тож, і у мене є свої дивні упередження на цей рахунок.

Підписуюсь під фактами про класичний Шалімар і його фланкер - Суфль. Суфль раніше взагалі був одним з улюбленців на холодний і сирий період року. Тепер, напевно, через чи то зміни гормональні, чи пережиті з втратами саме з боку органів чуття вірусні захворювання - багато ароматів, які ранше ставила на вищі щаблі вподобань зазнали fall from grace в моєму сприйнятті, розумію, що вони ті самі, це тільки я сприймаю запахи в цілому інакше. Таким чином, вже не бачу вихід без парфуму, або використання будь-яких засобів взагалі без всякого запаху, як те, де "чогось не вистачає". Може, це вже присиченість, втома від постійної стимуляції організму відчуттями від нових ольфакторних вражень. Тим краще, для мого гаманця. Колекція ніколи не була занадто великою і зараз взагалі зупинилась на 35 постійних позиціях, 2 з яких - відливанти, що вже допиваю. І вважаю, що як мене ніяка шопоголічна муха не вкусить, то цих ароматних скарбів - на все життя вистачить, більше нічого й бажати.

Дякую за статтю, вона надихнула мене обрати парфуми для новорічної ночі, на Святвечір вже якось не сталось, але є в колекції парфум, що стійко асоціюється саме з зимовими святами - Calvin Klein Obsession. Тут і мандаринки, і гарячі напої з прянощами, і рипуча деревина у вогнищі, і морозна хвоя. Коли в ньому - одразу перед очами смарагдові Карпатські ліси, встелені деревом давні внутрішні подвір я гірських господ, яскраві ярмарки старих міст.

Спочатку почула характерний солодкуватий індол жасміну, але дуже легкий, без асоціацій з чимось тілесним, як зазвичай, просто тепле солодкувате відчуття "перестиглих" розчавлених квітів. Потім, на свіжому повітрі, - стала більше відчувати ноти класичного шипрового чоловічого одеколону, які додались до всього вище вказоного. Прийшла з прохолоди у тепло - відчуття чорного чаю з класичними для нього "зимовими" спеціями у додатку, ванільним цукром і тим самим жасміном, спочатку подумала: на мене так вплинуло те, що останнім часом багато різного ароматизованого чаю пила з оцих Різдвяних наборчиків, але дивлюсь тут - у нотах є бергамот, а, ну тоді, певно, асоціації з чоловічими одеколонними шипрами та чорним чаєм сюди таки закладались якимось чином, все не просто так.

Однозначно не скажу, як він справив на мене враження в цілому. Сподобався тільки оцей солодкувато-чайно-квітковий аспект, який чую тільки з потилиці напливами через кілька годин після нанесення. І дякую, що індол не викрутили сильно.

Єліна, і я про це, то є так. О, по тесту на любов до оливок - не ідеальна ми з вами пара все ж, бо і мені вони подобаються.)

Якщо говорити про табачно-жасмінові композиції, то це "Наркотична насолода" (Narcotic Delight) - як називається, так і звучить, як на мій смак. Amouage "Portrayal" - теж викликає залежність, берегла собі у відливанті, але як раз зірвешся, напахтишся тим, потім носиш запоєм, як скажена. Єдиний з Амуажів спокушає мене купити свій дорогезний красивезний повний флакон. Pink Heart V 6 від австралійського бренду Map of the Heart - теж був повний флакон, флакон сам прикольний, запах приємний: фруктової жуйки, цигаркового пакування, важкого й насиченого солодкого жасміну, носила іноді в своє задоволення, але зрозуміла, що так багато мені не треба, зробила відливант на пам ять і продала решту разом з флаконом, але от з ним саме неприємних, індольних асоціацій у мене ніяких не пов язано

Вже писала тут на подібну тему - про свій перший парфум, першу парфзакоханість взагалі на все життя - "Поему" від Ланком, маю тепер її у кількох випусках; вінтажні парфуми у дуже гарному пакуванні з словами французькою під кришкою: "Я тебе люблю, зорі, світло, квіти, море...", - сплетеними у букет, як "Каліграми" Аполлінера, майже повністю зносила. Вінтажна парфумована вода уже до половини "випита", сучасною парфумованою водою, раз спробувавши, люблять користуватись мої коліжанки, яким роблю з неї відливанти. Це був перший мною помічений і розношений, рознюханий аромат у моєї мами. Дійсно, саме з нею пов язані мої найкращі і найтепліші спогади, а вона сама завжди була і залишається для мене еталоном у всьому - еталоном елегантності, краси, смаку, жіночності, доброти, ніжності, розуму і мудрості... можу перелічувати все те прекрасне, що вона втілює для мене безкінечно. Флакони парфумів, які вона сама собі обирала, я придбала і у свою колекцію, не пошкодувавши ні на мить, крім того, що вони пов язані приємними асоціаціями з мамою, й у нових випусках мають те класичне гармонійне звучання, яке безпечне у робочому середовищі так само, як урочисто й ошатно сприймається для "виходів в світ", хоч на театральну прем єру, хоч на церемонію нагородження, куди завгодно. Це, крім "Поеми", "5-та Авеню" Елізабет Арден та "J adore" Dior.

Мені мама дарувала парфуми простішого сегменту: Оріфлейми та Ейвони, коли я стала трохи старшою школяркою, але ті випуски, здавалось би, масс-маркету звичайного - вже не знайти: серію "Sun, Moon, Sea, Star" саме з 90-х, а не перезапуск їх з 2000-х, хоча "Moon" все ж відкопала. "Freya", у якої і запах і флакон випередили свій час, - єдиноріг навіть на вторинному ринку зараз за всі гроші світу. Giordani White Gold з перших випусків теж дивом знайшовся-таки, тож, бережу тепер, як скарб, але не втримуюсь часто і балую себе днями з ним одним.

Тато теж був прихильником такої думки, мовляв, як це - помившись, поголившись і не напахтитися. Пахтився він не одеколонами, а якимись заморськими деревними парфумами з ноткою пачулі, табаку, ще чогось - вже не спитати ні у нього, ні у мами, та мені віддалено зараз схоже на саме вінтажний Cabochard. А мамі зазвичай дарував щось з моно-бутіку Dali - в 90-ті, він знаходився поряд з нами. Який там інтер єр був, памя таю, ні до того, ні після вже нічого подібного не бачила, якщо не заради самих ароматів, то просто роздивитись навкруги, порозглядати ще й ці неймовірного дизайну флакончики - приходила, як в музей або галерею.