Общая информация о пользователе Мariе

Опіум - моє усвідомлене доросле кохання в світі парфумерії. Маю лаковану скриньку з чистим парфумом, використовую по краплям, та хто знає його, ті й знають, що пари крапель цілком достатньо, аби перенести вас з сирого втомленого мерзлого міста у застуді та блекауті - до розкішного шатра, де куряться аромати бахуру та кальяну, де в примарному танку веселкові ноти, наче шалі танцівниць, або крила чарівної пері вкривають від хвороб та зла. Навколо гобелени-килими показують візерунки древніх оповідок і найсолодші фрукти та ласощі та найкоштовніші спеції, найяскравіші квіти підносяться до вас одні за одними поволі, поки аромат розкривається та грає своїми багатьма гранями. В ньому я наче в тій самій нірвані в приємному сп`янінні, казковому маренні, але без тих негативних наслідків, що має звикання до його тезки зі світу речовин.

Опіум-парфум для мене це квінтесенція трансцендентного Сходу, як такого: древня Персія і Шумер, торгові шляхи крізь Петру і час колонізації Індії та Єгипту, коли Європа сп`яніла від принад Сходу, войовничий Китай та таємнича Японія - всіми барвами палає ця полум`яна квітка, як Сонце, що сходить наче з глибин моря і дарує тепло, життя, свій жар, вогонь натхнення.

Терапевтична дія вінтажного Опіуму знімає з мене оніміння всіх органів чуття під час застуди. Та і в звичайному стані зараз маю прогресуючу аносмію, майже до повної втрати відчуття запахів, але Опіум нагадує, чому і як парфуми взагалі в цілому зробили мене залежною від всього їх багатого різномаїття у світі.

До слова, мала ще туалетну воду у мініатюрі вінтажну - подарувала коліжанці, коли вона в листопаді їхала в дощовий забастовочний Париж, аби теж грів її, як розкішна пашміна з коштовним шиттям: радував і почуття прекрасного, і водночас дарував затишок та своє магічне тепло.

Від неї тільки чула, що нові Опіуми - і флагман, і фланкери вже не теє, сама їх не куштувала, мені цікавіші вінтажні варіації. От, Китайська Поезія, наприклад, лимонно-чайна, м`якенька і ніжніша, ніби денний варіант цього вечірнього урочистого вбрання, дуже якось сподобалась. І ні її, ні флагман перших випусків ні з чим більше не можу порівняти у світі парфумерії - ні тоді, ні тепер. Влучно названий аромат - він одурманює, відносить з собою у абсолютно інший світ, знімає біль та відсуває холод, викликає залежність, направду, запалює вогонь натхнення, занурює у своє ароматне полум`я, з якого злітають феніксом відроджені почуття і мрії.

То є так, для мене теж важливо, як в їжі гурманіка, щоб всі органи чуття були задіяні: і запах, і вигляд, і атмосфера, всі 5 смаків, обов`язково з умамі. Ото так з усім, і парфумами теж. Аналогіно багатьом ностальгую-сумую за часами, коли запуск нового парфуму був таким собі особливим і неповторним хепенінгом, подією, як поява нової зірки на сінематографічному небосхилі, і самі парфуми були, ніби яскраві особистості - характерні, непересічні, вони не слідували трендам, а самі задавали стиль: одягу, поведінки, дня, спільноти. І, звісно, флакон кожного можна впізнати здалеку, він сам - арт-об`єкт такий собі, який гордовито стоїть на столику трюмо і промовисто свідчить ким є особа, яка їм володіє, репрезентативний символ, скажемо так. Тяжію до цих оригінальних і одноосібних екземплярів, навіть від порожніх не позбавляюсь - їх приємно споглядати, торкатись, тримати в руках, прикладатись навіть до останніх подихів спогаду про аромат. Нові уніформні випуски не особливо й хочеться куштувати і купляти, не приваблюють, не здатні зацікавити ще й тому, що все частіше, один хтось задасть тренд у нотах, наприклад: уд, вишня, чи що там зараз в моді - і всі бездумно "ліпсінчать" під нього, як хайпові блогери-одноденки в вірусному тік-тоці, то й флакон просто брендовий, і звучання трендове, аби індивідуальність цікаву знайти - треба йти у вінтажі.

Уже писала десь коментар до статті, що люблю різноманітні форми флаконів, і багато у флаконах придбала парфумів саме заради форм-фактору, звісно, й аромат відповідає. Та ж моя люба Лулу Кашарель - холодна вампіриця, що постає з димно блакитної труни, посеред віддаленого храму, панночка, яка дихає дурманом і ладаном, яка сочиться багряною кров`ю крізь бірюзу та мармур, або джинна, випущена необережно з коштовної таємничої східної лампи, зелений нефритовий камінець з унікальним візерунком Едену, фантазійні іншопланетні зірки та жасмінові воїни у пурпурових каптурах Мюглеру, медитативний сад каміння Мажди Беккалі, вирізьблені у склі, оповиті дивовижними квітами, ворота у потаємний райський сад круїзної колекції Ланком, золота крапля Зевсового дощу Ідилії Герлен, дама в органзі від Живанши, лазурова Лагуна і всі інші сюрреалістичні творіння під іменем Сальвадора Далі. Про мою улюблену сливово-димну зілля-отруту "пвазон", та трансфероморфний опіум, що переносить у салони світу Оскара Уайльда - уже сказали, навіть аватарка "засвітилась" з цитатою, яка відображає визначальний фактор у придбанні флакону парфумів: "Ніколи ще аромат не викликав таких емоцій..." Так і повинно бути, на мою думку, щоб кожен раз, беручи до рук неповторний флакон з його неперевершеним, одним єдиним таким в світі ароматом, ти ніби єднався з своїм деймоном у його поточному втіленні, маніфестації, що відповідає власному душевному стану, як у світах Філіпа Пуллмана.

Фіги замість троянди

Крутить нам пан Форд

Складне для гайдзіна

Мистецтво орігамі

Дякую за ідею! Теж зробила собі парфумерний адвент, саме стояв у мене з минулого року від шоколадних цукерок один на 22 віконечка - там дуже легко відкриваються і добре щільно закриваються комірки: всі однакового розміра, але разом, як пазл, складаються в таку собі святкову ілюстрацію. Виявляється, не дарма залишила. Саме і повнорозмірних ароматів маю наразі - 22. Тож, написала назви на папірцях, склала, перемішала, і сховала у комірки адвенту. Тепер не буду кожного дня або довго вагатись, мовляв, а що ж вдягнути, та мені нічого і носити, або зовсім забувати про парфуми. І цікаво теж, з приємним очікуванням, відкривати дверцята: якому з фаворитів випаде сьогодні зі мною відправитись у новий день.

Можна було б і інакше, якщо багато невеличких відливантів, або з своїх флаконів зроблені семпли - попросити когось з рідних, друзів заховати по коміркам їх, щоб все одно залишився елемент несподіваного подарунку.

Взагалі, адвент календарі такі популярні, у багатьох випадках навіть не стільки завдяки своєму вмісту, здається, скільки через оцей азарт і дитяче очікування сюрпризу - а що ж там таке буде непередбачуване та приємне до свят.

Дякую за статтю, так, дійсно - смаки не можна засудити, але цікаво дослідити, як вони складаються і з чого. Як на диванчику у психоаналітика, сягаємо до коренів з дитинства і прослідковуємо їх розквіт у своїх улюблених ароматах, та які плоди приносить захоплення парфумами, що зуміли ті аромати передати.

У моїх спогадах про дитинство дуже закарбувався аромат саду навколо нашого будинку - дуже тонкий, у кожного дерева - свій, ні на що не схожий, запах: квітучих яблунь, вишень, черешень, слив, абрикосів, груш, акації й бузку, а далі ще розквітнуть травневі троянди, влітку все буде устелене зірками садової фіалки та духмяного горошку, м`ята та меліса будуть ніби тягнути своє листячко до рук, щоб розтерти цю духмяну зелень між пальцями і поринути в свіжий, приємний запах долонь, як в чисту та прохолодну джерельну воду, що бадьорить та заспокоює водночас, а вдома квітне запашний тендітний жасмін самбак - всі травневі й літні ночі сповнені його терпко-солодкими пахощами до сп`яніння та запаморочення. Восени ж прийде час на всіх вулицях, на багатьох клумбах розкритися ангельським сурмам - дурману, наче свідку втрачених райських садів, що сповіщує про те, як швидкоплинна і золота пора кожної осені, а зима близько.

Тож, мої парфумерні любові складалися з захоплення природними ароматами: квітів, особливо білих, дерев, кущів, листя і трав. Нажаль, це складно відтворити, як бачу, й рідко можна знайти, коли в парфумах трапляються саме такі, наче живі, подихи ще не зірваних, не розчавлених, не синтетично зітканих, а тих, які тільки-но розпустились і квітнуть - вічно юних душ рідних садів.

З парфумерними жахами все простіше: дуже ядуча синтетика (чи то компоненти неякісні, чи зібрані докупи абияк, чи й те та інше) - можна порівняти ефект на органи чуття, як від шипучки з порошку з штучними підсолоджувачами - такий собі різкий і не дуже приємний присмак та довгий відштовхуючий післясмак.

Якщо говорити про окремі ноти, то часто боби тонка для мене, як ота броколі в коментарі вище - для бідної дитини, всі навколо кажуть, мовляв, чого ти, то ж смаколик, а мені фізично погано від самого запаху. І ветивер, не завжди, але інколи - занадто різкий, особливо в якихось дженерік чоловічих свіжаках його можуть такий овердоз напхнути, що очі сльозяться, те ж саме з удом, погоджуюсь з попереднім коментарієм, - якщо його роблять основним в композиції, то можуть "перелити" не до добра, хоча, наче, це й вважається багатство, статус, розкоші сходу, все таке, але мені часто воно занадто і не здраво відчувається. До індола вже звична стала з часом, єдине, є композиції, де його викручують у такий натуралізм, що в європейських широтах важко сприймається, десь на південному півдні, де жасмін грандіфлорум квітне в останні свої дні віддаючи саме індолом, може воно в цілому і відчувається природніше, а тут, особливо на широкий загал і без можливості швидко від нього віддалитись - я б індольний парфум навряд стала носити.

Svitlanochek, дякую Вам, є де розлого поміркувать про свої дорогоцінні брязкальця, доречі, ще, от, пригадалась шедевральна, як на мене, колекція ( і ароматно і в царині дизайну флаконів) "Грандіозний Круїз" Ланком. А натхненні природою, навіть, здається, що японськими садами каміння, флакони від Majda Bekkali, і теж - марокканське походження, але стилістика абсолютно в царині якогось досягнутого дзену мінімалізму не характерного наче для країн північної Африки. Аромати від Мажди мені не настільки близькі, та флакони - таке собі звичайне диво.

Маю дуже вже еклектичний смак щодо флаконів, тож вони всі різні, але - правда, якщо краса, на мій погляд, флакону не зачаровує до "хочу щодня поряд споглядати цей щедевр, тримати в руках", то яким би не був чарівним сам аромат, розумію, що спокійно обійдусь10-15 мл його, і більше не треба, вистачить. Але ж ні, навіть прекрасні промені фантазійних зірок, як у тревелів Мюглера не замінять його флаконів -Thierry Mugler Alien, Thierry Mugler Aura, Thierry Mugler Angel, Thierry Mugler Miroir des Majestes тощо.

Деколи чую, до речі, саме щодо Мюглерів, мовляв, це кітч якийсь, це занадто, а тут дійсно, вся різниця, як у прет-а-порте і кутюру: того так і багато різних дизайнерів, щоб кожен зміг знайти такого, який метчиться саме з вами, ми обираємо не костюм на прогулянку з собакою в цьому випадку, а загалом - бачення, концепцію, яка нам відгукується. А з флаконами все ще більш індивідуально - настільки часто і близько їх бачу тільки я, по суті, тож, що про них думають інші можу не хвилюватись взагалі, який би несмак в тому не вбачали, саме більше заради флакону ще собі придбала Salvador Dali Laguna і можливо, десь поряд ще будеSalvador Dali Dalilight , а от за Короля Сонце вінтажного я не готова платити просто, щоб мати його флакон, як статуетку, бо аромат - не зовсім мій. У мене вже так стоїть Penhaligon`s Portraits The Bewitching Yasmine - іноді й справді буває настрій його носити, але якщо б не іраціональна любов до флакону і взагалі пакування, презентації цього аромату, то залишок вже б давно продала, а тут, помітно рідини стало менше - десь 20 мл залишилось, і вже, на мій сммак, не так гарно, коли він був повний оцією гранатово-пурпуровою рідиною. Зазвичай, взагалі, для мене все сходиться - аромати, які подобаються і флакони мають привабливі для мене: золота краплина Idylle Герлен (нові видання вже - не те), вінтажний парфум Опіуму у скринці, з чорними китичками, Lou Lou Кашарель у лампі Аладіна, у Шалімарів симпатичні флакони, у Ангелів й Демонів, Жадора, Органзи, до парфумованої води якої я купила вінтажну міньку чистого парфуму - тепер такі милі вони в мене поряд, як мама з донькою. От наче, в дитинстві і ляльок було повно, а таки досі, видно, не награлась в ці цяцьки. Мені й старі флакони Едену подобаються, бо вони не пластикові, а кожен з індивідуальним малюнком, наче морські камінці.У Амуажа подобаються тільки 2 флакони і відповідно - аромати, що всередені теж: Amouage Lilac Love й Amouage Portrayal Woman.

Прості та елегантні - це ван Кліфи для мене, там кришечку тільки в руки береш - уже "маєш вещь", цим мені подобаються флакони ювелірних брендів, того ж Bvlgari: якість скла, вага флакону, чистота ліній, це дуже приємно тактильно, хоча може бути і не так гарно візуально. Та і аромати вони зазвичай не тримають в собі такі, щоб аби було. У Лоли Л, от, гарні флакони, але щоб аромати мене спокушали їх купити обов язково - ні. У вінтажів Роша і флакони - витвір мистецтва, і аромати - непересічні, чого одна Rochas Alchimie вартує. З одного боку, так і добу можу говорити про свою любов до всього різномаїття форм і проти тотальної уніфікації, але є й тут те, що мене якось не вражає, а скоріш відвертає навіть у дизайні флаконів, це арабська ювелірна вишуканість, як у шейха Шаіка, наприклад, ну от здавалось би, - тисячолітня культура, а не просто ромське бароко десь у тебе там на районі в 90-х, а все одно - що дивлюсь, що слухаю, а в голові крутиться: "Ну, то якийсь базар-вокзал". Тож, і у мене є свої дивні упередження на цей рахунок.

Підписуюсь під фактами про класичний Шалімар і його фланкер - Суфль. Суфль раніше взагалі був одним з улюбленців на холодний і сирий період року. Тепер, напевно, через чи то зміни гормональні, чи пережиті з втратами саме з боку органів чуття вірусні захворювання - багато ароматів, які ранше ставила на вищі щаблі вподобань зазнали fall from grace в моєму сприйнятті, розумію, що вони ті самі, це тільки я сприймаю запахи в цілому інакше. Таким чином, вже не бачу вихід без парфуму, або використання будь-яких засобів взагалі без всякого запаху, як те, де "чогось не вистачає". Може, це вже присиченість, втома від постійної стимуляції організму відчуттями від нових ольфакторних вражень. Тим краще, для мого гаманця. Колекція ніколи не була занадто великою і зараз взагалі зупинилась на 35 постійних позиціях, 2 з яких - відливанти, що вже допиваю. І вважаю, що як мене ніяка шопоголічна муха не вкусить, то цих ароматних скарбів - на все життя вистачить, більше нічого й бажати.