Коментарии пользователя ill_denys

Багато відгуків, хто чує тут гвоздику (приправу) кипарис, лаванду, а для мене це про пачулі - сирі, аптечні, жирні пачулі. Гарний.

Відразу пахне хлоркою у басейні, стовідсотковий арт-обʼєкт, нічого подібного не зустрічав. Шкода що зняли з виробництва (такі у Амуаж зараз тренди - знімати шедеври)

Дуже жорсткий ветивер, я ніколи такого не чув. Якщо ви любите ветивер, який у Fat electrician, або D600, або Sycomore, або Private Label, або Old School bench - то тут такого не буде. Це зовсім інший ветивер, для мене виявився занадто важким.

Не розділяю захвату більшості цим ароматом, навʼязливий і занадто специфічний (для мене у поганому сенсі) з BeauFort Lignum Vitae не бачу спільного, може того що і там і тут аналогія з пряниками, але це точно різні пряники )

для мене це пахне якщо понюхати пусту пачку зпід цигарок, коли картон та фольга пропахли тютюном. тут відчувається і ладан, і легка свіжа троянда, і гвоздика (але не ретрова) і ближче до бази проявляється сирі пачулі, але не важкі, і усе це поєднано дуже гармонічно.

присв`ячений "У дорозі" Джека Керуака, пахне паленою резиною шин, розігрітим асфальтом та шкіряною затертою курткою - чудово передає дух мандрів автівкою через безліч Штатів. Один з найкращих у цьому напрямку (дим, гума, шкіра) парфумів.

Палива як такого немає: ні бензину, ні соляри, ні мазуту. Так, щось техногенне є, але абстрактне. Більше відчуваються якісь квіти, можливо трохи мускусу та трохи цибетину. Занадто дивний щоби жити, занадто рідкісний щоб померти. Носити таке нікуди.

один з найкращих ладанів, але не у стилі Авіньону, трохи інша, окрема історія. пахне старими книгами та бібліотекою при церкві. трохи жалкую, що продав свій флакон.

Після першого затесту у магазині видав мені і фекальні і уринальні ноти і я одразу зрозумів що це моє. Не міг дочекатися коли куплю флакон і от я, придбавши його, наношу духи на себе і… більше ніякої анімаліки, ніколи. І я вже тепер знаю що моя шкіра не рідко видає такі фокуси: перший підхід - це одне враження, яке більше ніколи не повертається, усі інші рази - зовсім інше. Так, це східний уд з трояндою, але якщо наприклад у Oud Palao або Oud Ispahan - це уд і троянда 50 на 50, то тут квітка поглинає усе - це жирнюча, солодюща бордова троянда. І він не змиваємий. Продав. Кому подобаються східні троянди - вам сюди, але це не моя cup of tea.

дуже крута свіжа шкіра, наче їдеш у авто зі шкіряним салоном десь у Таскані по дорозі з кіпарисами. шкода що його переформулювали (у новому переформульованому виданні змінили дизайн коробки) він був ні на що не схожий, зараз наче прикрутили шкіру та зменшили відтінки - наче за допомогою інших інгредієнтів намагалися зробити те ж саме.

хочу сказати стосовно стійкості на коментар нижче про те, що злітає за декілька годин. колись давно я купив флакон 15мл, парфум у ньому був саме таким як описано нижче - за дві години було ледь чутно. і я не розумів чому про нього багато відгуків як про вічний аромат. потім я купив флакон 60мл і він був таким що не вирубаєш сокирою (при тому сам запах у обох флаконах був едентичний) так що залежить від видання. але на захист цього парфуму можу сказати що усе ж таки скоріше за все слаба стійкість це баг, а не фіча. Мій екземпляр навіть набридав своєю нав`язливостю.

стосовно самого аромату: для мене це в першу чергу бессмертник з міцним алкоголем, у другу - шкіра, а от пачулей, про які багато хто говорить, я не чую.

один з самих зразкових ладанів, не просто так усі ладани, які зазначені тут у схожих ароматах, називають Авіньоноподібними. класний, але шкода що не дуже стійкий. Взагалі чомусь більшість таких ароматів мають посередню стійкість, за виключенням можливо Filippo Sorcinelli Reliqvia

якось на першому затесті сподобався, але усі інші рази неможливо було носити - такий солодкий та душний що не було ніяких сил. ще зрозумів на досвіді с Fidelis, як і з Robert Piguet Oud Divin, що нота кави - це не моє, можливо комбінація кава-уд для мене якась свербляча. не сподобався ані один, ані другий, хоча технічно Fidelis зроблений якісно і стійкість вічна.

Колись купив наосліп, опираючись лише на піраміду, бо там було усе моє, але коли я став його носити він був для мене як давлячий нашийник, був нав`язливий і не рятувала навіть моя любов до латекса та резини у парфумерії. потім його у мене купила одна моя знайома і десь через пів року, коли ми зустрілися, я спитав "що це за такий класний парфум на тобі?!", і це виявися саме Vapeurs Diablotines. на ній від звучав неймовірно, так що можу припустити що він для жіночої шкіри.

Це роками була моя любов. У 2000х він був моїм самим часто купуємим парфумом, як і тогочасний Gucci Pour Homme. Коли його вже ніде не продавали, я якось знайшов його у якомусь інтернет-магазині по достатньо високій ціні (але все рівно не такій, за яку його продають зараз) не знаю де він там валявся і скільки - слюда була потерта, але повністю запакований. І той екземпляр був з підбитими верхніми нотами - при розпиленні дійсно не було чути верхів і пах він якось сумбурно, але за декілька хвилин проступало серце аромату і усе ставало на свої місця, так що враховуйте це якщо десь знайдете зразок який десь дуже довго лежав. В загалі то достойного замінника я так і не знайшов, який був би аналогічним. Azzaro Vosit дуже схожий, але його зараз теж не знайдеш, а платити купу грошей за залишки, враховуючи що це був не дорогий люкс - не бачу сенсу. Wonderwood та Tam Dao десь близько, але не те. Bois Maroccan дуже схожий, але геть не стійкий. Arso за направленням у одній категорії з Rush, але тільки за направленням. Отже це був крутий люкс найращих часів будинку Gucci, разом з Pour Homme та Envy, який ми втратили, як і ті часи, які вже не повернеш.