Що в носі твоєму_ людино? Де воняє_ там і пахне?

У мене такий самий спогад про бабусю щодо картоплі в мундирах. Я і зараз, коли її відварюю, потім солю і поливаю запашною олійкою, і так мені смакує, як в дитинстві, ті самі милі спогади тих часів. А ще я помітила, що я ніколи не вдихала аромат квітучого каштану, липи, чубушника та троянди, а зараз йду вулицями та намагаюся нанюхати ці аромати, тому що вони навіюють приємні спогади знову ж таки з дитинства та юності. Останні дні школи - каштани цвітуть, перше вересня - каштани вже падають на голову😂 Так, з часом відношення до ароматів може змінитися. Те, що колись здавалося звичайним або відштовхуючим, з часом може стати найдорожчим та улюбленим.

Гарний допис) мені віддзеркалило про відгуки на парфуми, і цей підсвідомий потяг бути частиною групи шанувальників аромату)

Однак - гормональний фон, настрій, сезон, погода, навіть вологість повітря з нішевими парфумами часто мають вирішальне значення, чи стане парфум любимчиком чи кошмаром) в мене так було наприклад з Tom Ford White Musk Collection White Suede , на початку любов любовна, хотілося купатись в ньому, потім захопилась іншими, і десь за рік-два повернулась до Форда, який зненацька розкрився котячими лотками... І цей парфум один з багатьох, які в різні дні тижня (!!!) звучать діаметрально по-різному) перетворюючи кожен ранок на квест "Знайти 3-5 тих, які хочу на сьогодні, і серед них виокремити той, який ще й гарно розкриється"

Дякую Вам, така цікава і тепла стаття) Люблю запах акації, бо нагадує мені літо в дитинстві на березі Десни, а також надихає і вселяє позитив. А ось недавно побачила одеколон Гвоздика і купила як відлякувач комарів, бо теж з дитинства такий приємний для мене запах плюс не дуже люблю сучасні засоби

Десь у 35-40 відсотків людства присутній ген, який дозволяє відчувати неприємну хімічну сполуку у капусті броколі. Для них її смак - дуже гіркий, а від запаху броколі вони аж чхають. Саме тому трапляються ситуації, коли маленька дитина плаче й навідріз відмовляється їсти броколі, кажучи, що вона гірка, а мати думає, що дитина бреше, і через її сльози та пручання усе одно змушує з`їдати броколі. Це коли в матері того гену немає, а в дитини є. Зазвичай з`ясовується, що батько або хтось з родичів дитини теж ненавидить броколі і не розуміє, як інші можуть її їсти. У мене цього гену немає, аромат та смак броколі для мене звичайні капустні й не гіркі. І з парфумами дійсно буває так само: генетичні відмінності сприйняття. Особливо гидких ароматів для мене немає, але помічаю, що толерую індол, індольний жасмін сильніше, ніж більшість. Більшості там чуються котики або туалет, а я навіть найгучніший жасмін люблю. Мабуть, мій ніс генетично менш схильний розпізнавати індол.

Дякую за такий цікавий допис. Майже все родом з дитинства. В мене завжди були коти, і у бабусі теж, а там я проводила багаааато часу. Так ось теперь що мені смородина чорна з куща, що в ароматі - пахне лотками. А обожнюю аромати сливи, груші та абрикос, бо росла я на півдні, і ми катали на зиму всіляке варення, на зараз я шукаю те варення в парфумах, вони дарують незвичайне тепло та затишок. Ще я літом бувала часто на морях, бо родичі жили у місті Скадовськ, і шо, я тепер обожнюю авкатичні аромати з присмаком солі на волоссі, на шкірі, та з нюансом висохших водоростей та деревини.

Звісно є такі парфуми, наприклад Tom Ford Lost Cherry. Спочатку я чую лікерну вішню, але потім аромат трансформується в неприємний для мені запах, я навіть не можу описати, що я чую і з чим це порівняти, це щось хімічне. І є аромати Баккара та Ганімед, з обох флаконів я чую запах йоду, наносити на себе ці 2 аромати не наважилася.

Уд — варто переборщити і парфумерний апокаліпсис для мене гарантовано. Їхали якось в потягу влітку. Спека, у купе жінка з ефектним і явно дорогим парфумом. Спочатку аромат був норм, а потім виліз такий жи-и-ирний удовий уд — хоч у вікно стрибай. Єдине, що пам`ятаю з тієї поїздки - стійке бажання позбутися запаху. Так і простояла більшу частину дороги в коридорі подалік від купе.

Дякую за статтю, так, дійсно - смаки не можна засудити, але цікаво дослідити, як вони складаються і з чого. Як на диванчику у психоаналітика, сягаємо до коренів з дитинства і прослідковуємо їх розквіт у своїх улюблених ароматах, та які плоди приносить захоплення парфумами, що зуміли ті аромати передати.

У моїх спогадах про дитинство дуже закарбувався аромат саду навколо нашого будинку - дуже тонкий, у кожного дерева - свій, ні на що не схожий, запах: квітучих яблунь, вишень, черешень, слив, абрикосів, груш, акації й бузку, а далі ще розквітнуть травневі троянди, влітку все буде устелене зірками садової фіалки та духмяного горошку, м`ята та меліса будуть ніби тягнути своє листячко до рук, щоб розтерти цю духмяну зелень між пальцями і поринути в свіжий, приємний запах долонь, як в чисту та прохолодну джерельну воду, що бадьорить та заспокоює водночас, а вдома квітне запашний тендітний жасмін самбак - всі травневі й літні ночі сповнені його терпко-солодкими пахощами до сп`яніння та запаморочення. Восени ж прийде час на всіх вулицях, на багатьох клумбах розкритися ангельським сурмам - дурману, наче свідку втрачених райських садів, що сповіщує про те, як швидкоплинна і золота пора кожної осені, а зима близько.

Тож, мої парфумерні любові складалися з захоплення природними ароматами: квітів, особливо білих, дерев, кущів, листя і трав. Нажаль, це складно відтворити, як бачу, й рідко можна знайти, коли в парфумах трапляються саме такі, наче живі, подихи ще не зірваних, не розчавлених, не синтетично зітканих, а тих, які тільки-но розпустились і квітнуть - вічно юних душ рідних садів.

З парфумерними жахами все простіше: дуже ядуча синтетика (чи то компоненти неякісні, чи зібрані докупи абияк, чи й те та інше) - можна порівняти ефект на органи чуття, як від шипучки з порошку з штучними підсолоджувачами - такий собі різкий і не дуже приємний присмак та довгий відштовхуючий післясмак.

Якщо говорити про окремі ноти, то часто боби тонка для мене, як ота броколі в коментарі вище - для бідної дитини, всі навколо кажуть, мовляв, чого ти, то ж смаколик, а мені фізично погано від самого запаху. І ветивер, не завжди, але інколи - занадто різкий, особливо в якихось дженерік чоловічих свіжаках його можуть такий овердоз напхнути, що очі сльозяться, те ж саме з удом, погоджуюсь з попереднім коментарієм, - якщо його роблять основним в композиції, то можуть "перелити" не до добра, хоча, наче, це й вважається багатство, статус, розкоші сходу, все таке, але мені часто воно занадто і не здраво відчувається. До індола вже звична стала з часом, єдине, є композиції, де його викручують у такий натуралізм, що в європейських широтах важко сприймається, десь на південному півдні, де жасмін грандіфлорум квітне в останні свої дні віддаючи саме індолом, може воно в цілому і відчувається природніше, а тут, особливо на широкий загал і без можливості швидко від нього віддалитись - я б індольний парфум навряд стала носити.