Чому не пахне та сама молекула?

Дякую, не тільки за статтю саму по собі, але й за те, що Ви нею надихнули мене нарешті спробувати молекулу. Зазвичай, дуже довго опираюсь трендам, і в цій царині - також, поки зовсім про них не забуваю. Щодо цього напрямку, взагалі мала деяке упередження: не варто, мовляв, і пробувати, розчаруюсь, не почувши славнозвісні молекулярні аромати або через те, що воно таки - намахування чистої води, або через свою з кожним роком прогресуючу аносмію, через яку, напевно, в тому числі тяжію до бронебійних ароматів, по типу вінтажного Опіуму в концентрації парфуми, або чогось накшталт Dark Lord, чи ядучих білих квітів, на які навіть у природньому стані, не зірвані зі стебла, люди скаржаться, а мені в кайф, бо навіть серед, не дарма також Вами згаданого тут, міського смогу, ніби чую якесь небесне послання з давним-давно втраченого людьми райського саду. Ніколи б не подумала, але перша молекула справила на мене таке ж враження, ще й якийсь заспокійливий, седативний ефект. Плюс до всього, як кажуть, що нема такого читача, який на себе не приміряв роль письменника, то мабуть мало й парфзахоплених, які б не хотіли створити свій ідеальний парфум, мінімум, щось додати до деяких, які вже мають, але от би їм ще цієї деревної бази, а туди - трохи повітря, і було б взагалі перфектно, тож, для нас, таких собі любителів багатошаровості, молекули - те, що треба. Тепер мої експерименти з поєднанням ароматів можуть стати ще й більш соціально прийнятними, і це прекрасно.

Дякую, Marie, за Вашу історію🤗 Приємно, що вдалося надихнути Вас познайомитися з цією красою. А ще більше від того, що вiн викликав у Вас такі яскраві ємоції та ще й заспокоїв, що особливо цінно в наш час.

Співчуваю Вам щиро з приводу прогресуючої аносмії😔 В мене ж навпаки регресуюча, якщо можна так назвати. З народження мала слабкий нюх, мабуть через викривлення носової перегородки. Не могла з цим змиритися, і щосили чинила опір. З маличку занюхувала кожен шматок їжі, перш ніж покласти до рота😂 І до всіх оточуючих ароматів виявляла не аби яку цікавість, особливо коли хтось коментував щось приємне, а я не чула нічого, чи якусь одну ноту, і то не саму приємну. Тоді я напружувалась і намагалась відчути те, що чують інші. З віком ця цікавість переросла в надчутливість, тому парфумами не могла користуватися взагалі. Аж поки не дізналася про Молекули, а згодом і про одеколони, які як виявилось були завжди🤣 Але мене оточували аромати подібні до згаданих Вами. Через що, я гадала, що ніколи не зможу гарно пахнути.

Хотіла би я відчути ті "пачулі, які повзуть своїми стеблами навколо тіла", побачити як "осипається хвоя з невидимих ялинок", про які Ви згадуєте... Але ж зізнайтесь, це був "овердоз"?😆 Боюсь, що після такого цікавого досвіду не виживу😂

Доречі, так, ми, можна сказати, помінялись місцями: я в дитинстві мала велику надчутливість до ароматів, тому і багато чого в їжі, наприклад, не визнавала, не хотіла споживати і навіть відсувалась, коли хтось поряд це їв, суто через надто різкий, на мою думку, запах. А в підлітковому віці, коли всі однолітки почали куштувати куріння, алкоголь, через запах спирту, тютюну, смол, обходила компанії однокласників стороною, поки мої коліжанки і приятелі не стали до того свідомими, що вже самі ставали за вітром так, аби мене вберегти від того чаду, а тут ще - промислове місто, плюс, всюди, навіть на великі відстані, якщо були час і можливість, надавала перевагу пересуванню пішки, бо від запахів транспорту і у транспорті мене буквально нудило, навіть коли просто повз прямувала, або сиділа в ньому, та він ще й їхати не починав, однаково - погано. То я тоді часто ловила себе на думці: "От би позбавитись цієї скаженої чутливості до запахів". Хоча природні саме аромати: квітів, дерев, трав, навіть чистої шкіри людей, і не такого вже чистого хутра тварин мені подобались, і парфуми подобались тим, що можна якийсь свій улюблений аромат - чи то з саду, чи тої ж кави, вершків, паперу, або істоти, яку вподобаєш, а то і все разом - завжди носити із собою. Як читала "Запахи" Зюскінда, прямо асоціювала себе з головним героєм, не тільки через гіперчутливість до ароматів, але і захоплення мистецтвом, шляхом кожного митця до його недосяжного ідеалу, і цьому шляху з натхненням та радістю присвячуєш життя, яким би важким він не був, адже тільки тоді існування набуває сенсу. Та й як ми бачили у творі, якщо мети все ж досягти, нічого більш довершеного і в мріях собі не мати, то немає чого і продовжувати існувати. Це прямо зачаровувало, як і світ ароматів, дивуєшся навіть, як сам Гренуй, чому це з каменю не можна вичавити його аромат і закарбувати в якусь склянку, наприклад, або у того ж скла, хіба немає свого парфумерного звучання, як і в кожної квітки є своє - адже вони так само насичені, переповнені запахами. Не пам ятаю хто, але хтось з відомих справжніх парфумерів сучасності казав, що їх мета не повторити природу, а вони кожен прагнуть до своєї небаченої і невідомої до того людству ідеальної саме парфумерної квітки, як витвору мистецтва.

Тепер вже, коли організм, напевно, теж однаково переповнений впливом хороших та поганих ольфакторних вражень, закривається і від тих й від інших, можу тільки підтвердити - варто боятись своїх бажань, вони мають тенденцію рано чи пізно справджуватись. Тепер і парфзалежність відчувається деколи чимось на грані з нездоровою адикцією до пошуку нових, більш яскравих, більш повних відчуттів, та іноді все ж й сам мозок просить відпочинку від будь-чого пов язаного з запахами, іноді треба й розвантажуватись, потім весь цей захопливий світ ароматів тільки розквітне ще більш неймовірно та гарно.