Скоро я розношуватиму другий флакон. Аромат моєї неймовірної любові, від якого зносить дах.
Залишена на морозі лілія, вкрита тонкою памороззю: пелюстки затверділи, холод металевий, зовсім немає запаху різкої квітковості, від нього не хочеться чхати. Якщо вдихати на відстані, він гордовитий і неприступний, довершений образ білосніжної квітки без слідів людяності. А якщо вдихнути ближче до шкіри, крижана шкаралупка тане під теплим подихом і крізь неї проступає ладан. Це запах прохолодного католицького храму з високими навами, білосніжного мармуру, запах білих лілій біля статуї Діви Марії, запах чиєїсь віри й броні. Тут багато світлих облачень, свічок, що мерехтять удалині, місячного світла, що проходить крізь вітражі. Лілія не квітка з букета, а зрізана й принесена до вівтаря квітка, перетворена на підношення. La Vierge De Fer майже святий, але не лагідний, і замість очевидно готичних і кривавих образів залізної діви, що сховалася в назві, Лютанс відповідає мороку сліпучою білизною. Краса не запрошує наблизитися, у ній немає гарячої й млосної чуттєвості, вона радше розітне грудну клітку лезом, ніж дозволить розтопити свій лід. Сакральність жорстока, але варто лише підібратися впритул, як вас занурюють у святу броню. Ви теж опиняєтеся під захистом.
Для мене це назавжди аромат віри, що пройшла крізь муки, але не зникла після них. Білизна, що залишилася по той бік темряви, пізнала її та зберегла свої красу й суворість.La Vierge De Fer одухотворений і вселяє надію на краще, тому що запам`ятовується не кров`ю всередині заліза, а пропущеними крізь це залізо білосніжними ліліями, що залишились біля вівтаря.
