Kanebo Hinotori

Незвична річ: полуничний вінтаж. Полуниця на початку добре впізнається. Тільки не натуральна, а полуничний ароматизатор для солодощів.

Основний букет альдегідно-квітковий. Стандартні для вінтажів 50-70-х років сильний іланг із конвалією, та в меншій кількості - інші квіти. Лілія, ірис, боби тонка та ветивер дають пластикову ноту, але приємну. Ванілі небагато, вона делікатно пом`якшує шлейф. Є гірка, схожа на грейпфрут нота. Можливо, це з часом зіпсувався якийсь інгредієнт. Але вона не заважає. Ще раптово виринає приємна цукрова нота, але не етилмальтол, а сформована квітами й ваніліном. В уяві це не звичайний цукровий пісок, а ягідні цукри. Аромат не "японський-японський", він у тренді тодішніх західних парфумів. Схожий одночасно на багато які, бо тоді іланг+конвалія+альдегіди були дуже модними. Можливо, цей тренд походить від L`Interdit, з яким я майже не знайома, тому точно порівняти не можу. Там і полуниця теж є.

В історичному контексті "Хіноторі" цікавий тим, що назва парфуму - це "Жар-птиця", фенікс по-японськи. І позитивно-солодкі, вранішньо-свіжі та водночас пластиково-хайтекові настрої цього парфуму збігаються з тим, що відбувалося з Японією в кінці 60-х. Післявоєнна розруха й бідність почали відступати, країна бурхливо розвивалася, впроваджувала в своє життя багато нових речей та технологій. У 1969 це був фенікс, який вже постав з попелу. А хто цим парфумом користувався? Уявляється не консервативна жіночність в дусі Одрі Хепберн, а молода японка вже кінця 60-х, прихильниця перших супермаркетів і тодішньої "пластикової" західної моди.