Коментарии пользователя __Atomick VOLETI__

Спочатку здався мені доволі стриманим і навіть трохи простішим, ніж очікував від бренду з таким ім`ям. Але тут якраз той випадок, коли поспішати з висновками не варто.

На старті маємо свіжий, сухувато-пряний бергамот з імбиром і перцем, далі досить швидко виходить хвойно-деревна тема: кипарис, ялівець, шавлія. Звучання чисте, акуратне, без модної зараз надмірної солодкості чи бажання вразити з першої хвилини. І саме за це він мені й сподобався. Це не парфум, який намагається довести всім навколо, що він дорогий. Швидше добре скроєний кашеміровий піджак: якість відчувається в деталях, а не в гучності. Амброксан тут є і його добре чути, тому я б не назвав композицію якоюсь революційною чи надзвичайно нішевою. Але зроблено все настільки грамотно й збалансовано, що претензій особливо не виникає. Сучасний, мужній, доглянутий аромат без пафосу. Для мене це варіант на кожен день, офіс, зустрічі, подорожі - коли хочеться пахнути дорого й доречно, але не парфумами на три метри вперед. З віком і досвідом у парфумерії такі речі починаєш цінувати все більше.

Дуже красивий, статусний і по-справжньому нішевий аромат. На старті відчувається пряність і легка квітковість, далі аромат стає глибшим, теплішим і шкіряно-деревним. У звучанні відчувається спільна ДНК з Puredistance Black - та сама темна, шляхетна, глибока подача, але M V2Q сприймається по-своєму і має власний характер. База особливо сподобалась - м`яка ваніль, тонка, пачулі та кедр дають багате, доросле і дуже гармонійне звучання. Аромат не кричить, але має характер і відчуття якості. Складний, багатогранний і дуже приємно розкривається протягом дня. Один з тих ароматів, до яких хочеться повертатись.

Дуже цікаве знайомство з Maison Crivelli Tobacco Carnaval. Аромат одразу привертає увагу, він теплий, пряний, насичений, із виразною тютюновою димною атмосферою та гурманським відтінком. При цьому він не здається банальним "солодким тютюном" тут є характер, глибина і своя особлива подача.

Quentin Bisch вкотре вміє зробити аромат, який хочеться розглядати й розбирати на нюанси. Для тих, хто любить незвичайні, атмосферні й характерні композиції, однозначно вартий знайомства. Моє перше враження - дуже позитивне 🔥 ❤️

Аромат глибокої, майже містичної зелені. На старті він одразу дає відчуття густої хвої, фіалкового листя, шафрану й темної ягідної солодкості. Малина тут не десертна, а радше холодний кольоровий відблиск у загальній зеленій композиції. Далі стає сухішим, деревнішим: кашмеран, нагармота, кедр, сандал, мох і уд створюють щільну, благородну основу. У ньому є відчуття дорогого лісу після дощу, коли повітря насичене смолами, вологою корою і тишею. Даний парфум не намагається подобатися одразу. Він поступово затягує в свою атмосферу. Для мене це аромат спокійної розкоші та сили, внутрішньої зібраності й тієї краси, яка не кричить про себе, а просто існує.

Ох)) це дуже - дуже східний аромат у хорошому сенсі цього слова: густий, смолистий, деревний, пряний, але при цьому не примітивно «арабський». На старті троянда, жасмин і шафран швидко змішуються з удом, після чого з`являються гваяк, сандал, ветивер, трав`янисті відтінки й тепла амбра. Уд тут відчутний, але не настільки тваринний, щоб відштовхувати. Він скоріше сухий, темний і благородний. Є відчуття старого дерева, спецій, гарячого повітря і тканин, просочених пахощами. Дуже насичена річ. Для мене це аромат, який не підлаштовується під людину - навпаки, людина повинна мати настрій і характер, щоб його носити.

Зчитую його сухим, "холодно лимонним" і дуже атмосферним Sorcinelli. Тут відчувається кедр, ветивер, смоли, бальзам, мате, трохи пряного кмину й тої самої холодної амбрової сухості. Він не намагається бути приємним у банальному сенсі. Навпаки, у ньому є певна суворість (ніби сухе дерево, камінь, пил, тиша і гаряче повітря). Але поступово ця суворість починає затягувати. Композиція стає майже медитативною. Мені подобається, що Epicentro не дає очевидної емоції, а створює простір для своєї. Це аромат не стільки про красу предмета, скільки про красу стану - коли навколо мінімум зайвого, а увага нарешті повертається всередину. Тому якщо коротко - це епіцентр внутрішнього стану.

Один із найцікавіших способів показати цитруси)) Це не свіжа лимонна вода і не класичний одеколон. На старті лимон і лайм буквально спалахують, дуже яскраво, майже різко, але під ними вже відчувається щось темне й димне. Потім приходять ладан, чорний перець, елемі, ветивер і гваякове дерево - і аромат ніби переходить від світла до тіні. Саме цей контраст мені тут найбільше подобається. Він пахне як пошук у буквальному сенсі: спочатку ясність, потім сумнів, потім глибина. Дуже інтелектуальна композиція. Цитруси тут не просто освіжають - вони прорізають темряву. І в цьому є справжня краса.

Один із найпереконливіших алкогольних ароматів, які я пробував. Тут не просто «нота віскі», а майже фізичне відчуття келиха хорошого витриманого алкоголю: дуб, сухофрукти, легка солодкість, деревина, спеції й тепле дихання спирту. Але він не пахне баром чи розлитим коньяком. У ньому є шляхетність і дивна інтимність. Амброксан і мускус роблять композицію тілесною, майже шкіряною, а троянда дає ледь помітну м`якість. Для мене він про вечір без поспіху, коли думки стають повільнішими, а світ - теплішим. Дуже чуттєвий аромат, але без дешевої сексуальності. Скоріше аромат зрілого задоволення життям.

Bl.Af. - вже майже не просто парфумерія, а окремий стан свідомості. Густий, темний, смолистий, димний, з відтінками кави, уда, деревини й чогось зеленого, майже наркотично-трав`янистого. Він стартує важко, але дуже магнетично, ніби заходиш у напівтемну кімнату, де пахне деревом, димом і старими смолами. У ньому є щось тривожне, але саме це і притягує. Аромат не веселий і не легкий - він гіпнотичний. Це про темну сторону краси: вона не завжди повинна бути чистою, світлою й комфортною. Іноді вона трохи лякає, затягує - і саме тому запам`ятовується надовго.

Для мене це аромат дуже красивої внутрішньої сили. Він не намагається бути агресивним, хоча в ньому є характер. На старті відчуваю суху пряність і ледь квітковий відтінок магнолії, а потім усе швидко провалюється у темний шоколад, тонка, корицю й тепле сандалове дерево. Шоколад тут не десертний, а гіркий, майже пудровий, дуже дорослий. У ньому є щось аристократичне: темний костюм, тиха розмова, приглушене світло. Найбільше люблю Pardon за те, що він не кричить про мужність - він просто звучить упевнено. Це той випадок, коли аромат ніби говорить: справжній статус не потребує демонстрації.

Red Tea Vetiver дуже красиво грає на простій ідеї: цитрус, чай, ветивер - але виконання зовсім не просте. Бергамот і лимон спочатку дають яскраву, майже прозору свіжість, після чого з`являється червоний чай - сухий, трохи терпкий, теплий. Ветивер додає землистої зелені й структури, а сандал із мускусом згладжують краї та роблять аромат неймовірно комфортним на шкірі. Тут немає бажання вразити складністю. Навпаки, його сила в чистоті й балансі. Він пахне дорого саме тому, що нічого не переграє. Для мене це аромат ясного стану: коли в голові тихо, день нікуди не жене, а хороша чашка чаю раптом здається достатньою причиною просто насолоджуватися моментом. Дуже елегантна річ.

Тут для мене той випадок, коли парфумерію складно розкласти на звичні «подобається нота - не подобається нота». Тут важливіше загальне відчуття. Мандарин дає короткий спалах світла, а далі композиція стає щільною, мінеральною, шкіряною, трохи солонуватою й майже інопланетною. Безсмертник додає сухої теплої пряності, мирра - глибини, а акігалавуд створює темний деревний каркас. Extrait для мене значно серйозніший за звичайний Ganymede: менше повітря, більше матерії й присутності. Він ні на що особливо не схожий - і саме це його головна цінність. Дивний, красивий, інтелектуальний аромат. Ніби запах матеріалу, якого ще не існує на Землі, але який чомусь здається знайомим.

Для мене цікавий саме тим, наскільки несподівано він обходиться з іменем Fahrenheit. Замість бензиново-шкіряної суворості оригіналу тут з`являється дивна гра холоду й тепла. Квітка апельсина звучить чисто, майже крижано, але поруч швидко проявляються ваніль і м`яка деревина, через що аромат стає кремовим, гладким і дуже комфортним. Ветивер не дає йому перетворитися на солодку хмару - залишає сухий, чоловічий каркас. Особливо подобається цей контраст: ніби біла сорочка в морозний сонячний день, а під нею тепла шкіра. Простий на перший погляд, але напрочуд характерний. І сьогодні, через роки після релізу, він звучить навіть цікавіше, ніж багато сучасних «складних» новинок.

це не «аромат моря» у звичному розумінні. Тут немає безтурботного пляжу, коктейлю й чистенького акватика. Це саме море як стихія: солоне, холодне, мінеральне, безмежне й трохи небезпечне. На шкірі він у мене створює майже фізичне відчуття вологого повітря, водоростей, солі, нагрітих сонцем каменів і металевої прохолоди води. А головне - він живе власним життям і буквально заповнює простір навколо. У цьому є щось первісне й дуже красиве. Megamare не намагається бути комфортним - він нагадує, що природа взагалі не зобов`язана бути комфортною для людини. Напевно, саме тому він так зачаровує: ти не просто пахнеш морем - на кілька годин ніби опиняєшся всередині нього.

Creed, який раптом заговорив значно глибшим і темнішим голосом. Перші хвилини пряні й трохи іскристі: імбир, бергамот, спеції, але ця свіжість лише відкриває двері до головного - густого дерева, смол, троянди й уда. Причому уд тут не брудний і не тваринний, а благородний, майже відполірований. Мірра, сандал, пачулі й тонка створюють теплу, дуже дорогу основу. Найбільше подобається його внутрішня стриманість: він може бути розкішним, не демонструючи розкіш. Це аромат не для того, щоб привернути увагу всіх навколо, а для того, щоб самому отримувати задоволення від того, як красиво може пахнути дерево, час і тиша.