Кремчик
Які тільки маркетингові методи не застосовують учасники парфумерного ринку для того, щоб привернути увагу до парфумів, змусити ганятися за новинками, розширити аудиторію тощо. Нескінченні фланкери, сумнівні ноу-хау, постери і відео із селебрітіс, зухвалі флакони… Це працює. Я не є виключенням і не вважаю ані себе, ані будь-кого ще жертвою. Оскільки якщо вже потрапили у прекрасний парфумерний всесвіт, то цікавим до затесту є все, і чим більше, тим краще!
Та в цьому вирі різноманітних парфумів власне для мене почесне місце займають перлини, в які було вкладено душу, які створені не заради прибутку, а тому, що муза прилетіла до парфумера та залоскотала його ольфакторну уяву. І такі екземпляри трапляються не часто. Адже парфумерне ремесло - це мистецтво, а творити можна тільки з натхненням і душею. Це про емоцію, а не маркетинг. Усе інше - парфумерна фабрика, just business. Я зовсім не хочу сказати, що ця фабрика робить погані речі, ні, часто трапляються навіть дуже якісні та цікаві в ароматному сенсі зразки. Але сьогодні я хочу поговорити про парфуми, в які їх творцем була закладена більша ніж ольфакторна суть.
То що ж таке парфуми, що мають душу? Я певно розмірковуватиму дуже суб`єктивно, тому буду щиро вдячна за ваші думки.
Перш за все душу мають ті парфуми, які розповідають історії свого творця.
На думку одразу спадає Serge Lutens. Переважна більшість його ароматів носить в собі частинку автора, розповідь про його походження та непросте дитинство. Взагалі дитинство Маестро стало прологом до його творчості, де відчуження, туга, пошуки та надія крізь біль побудували цілий парфумерний всесвіт. Лютанс фактично створив із самого себе міф, він - персонаж своїх історій, які розповідає парфумерними нотами.
На мою думку найбільш автобіографічним і наповненим душею автора є Serge Lutens L`Orpheline. Сирітка виткана з меланхолічного ДНК Маестро. Цей аромат про покинутість і смирення.
Спершу аромат ніби відштовхує - дещо колючий, холодний, відсторонений, мовчазний. Та в розкритті мускус стає більш тілесним, теплим, як спогад, що був забутий і раптом повернувся.
Картина в моєму сприйнятті така: пропахла холодним ладаном, з переповненими м`ятними льодяниками та лакричними цукерками кишенями, десь біля різдвяної ялинки, під якою немає подарунків, присіла понура та загублена... Дівчинка? Чи хлопчик? Цей мускус на межі чоловічого та жіночого, упевнено визначити гендер аромату неможливо, хоча назва й носить жіночий рід, оскільки в центрі всіх історій Сержа Лютанса - жіноче начало.
«Містика ладану. В L`orpheline безліч відтінків сірого символізують розрив із минулим і зняття шарів дрібного пилу, що покриває давні спогади» - опис з офіційного сайту.
Також, як на мене, душу мають ті аромати, які були створені парфумером «з душею», вони - результат внутрішнього світосприйняття свого автора.
Після знайомства із плеядою ароматів Mona di Orio я сприйняла їх як емоційні твори, в яких відчувається внутрішня архітектура та баланс, і відчула, що вони мають «душу», на кшталт поезії, музики чи живопису. Мона працювала в традиціях парфумерної школи Едмона Рудніцка, де парфумерія - це мистецтво, а не лише ремесло, це осмислений творчий процес.
Парфуми Мони ді Оріо створені з любов`ю, глибиною і наміром передати частину себе. В інтерв`ю Мона говорила, що кожен аромат - це продовження її самої. В її композиціях простежуються поетичне світосприйняття, унікальне почуття форми та світла - те, що сама Мона називала «золотим перетином» у парфумерії. Вона використовувала концепцію світлотіні, прагнула передати контрасти: світло і темряву, свіжість і глибину, радість і меланхолію. Це надає парфумам не просто аромат, а характер, сюжет і настрій.
Аромати Мони складні та багатошарові, вони розкриваються поступово, змінюючи настрій протягом дня, немов дихають, живуть, промовляють. Їх неможливо зрозуміти з одного вдиху. Це як з людиною, з якою потрібно провести певний час, аби пізнати її справжню.
Усі аромати Mona di Orio на мою думку наділені душею. Власне для себе відмітила Mona di Orio Vanille як найбільш складний ванільний аромат, який мені зустрічався. Дорогоцінний ванільний еліксир крізь терни спецій, цедри, рому - та сама світлотінь!
Крім того можна назвати окремі аромати, які історією та метою свого створення здобули «душу».
От наприклад Annick Goutal Petite Cherie - аромат, який Гуталь створила у 1998 році для своєї донечки Каміль, щоб залишити пам`ять про себе. Це був її прощальний подарунок - Аннік хворіла на рак і померла в 1999 році, невдовзі після релізу аромату.
Тож Petite Cherie - це не просто аромат, це лист пам`яті крізь час, це материнська любов, вміщена у флаконі.
Мрійливий, дещо наївний, але магнетичний фруктово-квітково-пудровий аромат. Petite Cherie пахне ніжною грушею, трояндами й молодою зеленню, немовби хтось аквареллю зобразив весну в ароматі. Сама Анік описала його як «аромат щічки юної леді, яку постійно хочеться цілувати».
А ще хотілося б сказати, що нерідко душу у вже створені з душею чи без парфуми вкладають прості смертні - ми з вами, коли вплетаємо в них свої історії, асоціації, думки та емоції.
Аромат парфумів - не річ у собі, оскільки не може існувати незалежно від людського чуттєвого сприйняття. Тому зрештою будь-які парфуми можуть стати тими перлинами з тонкою нематеріальною суттю, у кожного - свої.
У моєму списку є декілька таких ароматів, та про всі з них я так чи інакше писала у попередніх своїх дописах, тож повторюватися не хочу. Назву тільки один єдиний: ода моєму коханню - Guerlain Shalimar.
Google News