Взагалі то я боюсь ванілі у складі домінуючих нот, точніше дуже довгий час вважала що вона мене душить. Цікаво, що через асоціації "ваніль=солодке" не могла навіть змусити себе до обережного затесту багатьох ароматів, в тому числі легендарних Shalimar, Hypnose або наприклад, Code Armani. Менше з тим, Addict здавався якимось настільки по-відьомськи чаруючим, таємничим- від темно-синього флакона до чуттєвого манкого хвоста що тягнувся за яскравою його хазяйкою... І одного разу я наважилась, вирішила спробувати перший випуск цього мегапопулярного "чорнила", темного та густого як серпнева ніч. Це не було кохання, однак перше що прийшло на розум- чому я так довго зволікала зі знайомством? а може просто вже натренувала свій носик, та після десятка років парфманьячества була готова і до "ванільної ванілі"?? Одним словом, я відчула і почала розуміти чому версія edp нараховує так багато прихильниць і чому кожна версія після реформулювань не втрачає своєї актуальності. До того ж, стала відносити цей аромат не те щоб до абсолютно вечірніх, але до відповідного типажа.
Довгий час мені вистачало просто прикладатись до флакона і пірнати в літню південну ніч (по пам"яті, ночі там саме такі, тягучо-солодкі), бо довго його чути на собі було досить втомливо. Цікаво, що у попередніх відгуках непоодиноко характеризували Addict на межі токсичного, як важкий і надто голосний. Не заперечуватиму. Але... врешті решт, на мій подив виявилось, що аромат в концентрації parfum набагато носибельніший ніж edp, він видався більш збалансованим, не таким провокаційним але і не менш чуттєвим. Чим відрізняється? дуже повільним розкриттям, верхні ноти мандаринового листя тримаються близько години, перед звучанням ягід шовковиці, квітки кактуса та стручків ванілі. Парфум не такий потужний, він не "вбиває поруч все живе", за рахунок збалансованості має оксамитове, досить легке звучання.
