Asedo,
Як же мені близька ця думка! ❤️ Я часто ловлю себе на тому, що можу щиро любити аромат, захоплюватися ним, із задоволенням слухати його на інших — і при цьому зовсім не хотіти носити його на собі.
З Kenzo Flower by Kenzo у мене взагалі окрема історія 😄 Я його люблю десь поруч, розумію всю його ніжність і красу, але на моїй шкірі він перетворюється на молочну рисову кашу. І все — любов любов`ю, а носити його не хочеться зовсім.
А от гучні, кричущі аромати — це вже моя слабкість. Особливо Maison Crivelli Hibiscus Mahajád, Montale Intense Cafe, та й Amouage я готова слухати практично весь. Мені подобається, коли аромат має характер і його неможливо не помітити.
При цьому є аромати, які я люблю, хоча прекрасно розумію, що сама їх навряд чи носитиму. Xerjoff Erba Pura, Tiziana Terenzi Kirke, Baccarat Rouge 540 — вони мені цікаві, я із задоволенням їх слухаю, хоча «моїми» на шкірі вони так і не стали. А деякі взагалі видають на мені запах бинтів — і тут уже наші дороги розходяться 😄
Але цікавість у мене перемагає навіть тоді, коли я вже підозрюю, що аромат не мій. Я все одно обов`язково протестую його на собі. Хочу знати, як він поводитиметься саме на моїй шкірі, як зміниться через годину, дві, п`ять. Бо парфум на блотері, на іншій людині й на тобі — це три абсолютно різні історії.
Тому я з тобою згодна на всі сто: не кожен аромат, який ми любимо, повинен ставати частиною нашого образу. Деякі парфуми просто приємно любити. Навіть якщо вони ніколи не вийдуть разом із нами з дому.
