Аромат-ольфакторна картина.
Старий будинок бабусі. Тут завжди багато прадавніх речей, покритих пилом часу. Це її простір. Вона не задумується про внесення змін в нього, він наче невідʼємна частина її самої. Великі й маленькі шафи зі скрипучими дверцятами, деякі з різьбою та зачиняються на акуратний залізний ключик. Серванти, а в них посуд - радянські набори, якими так і не скористаються за призначенням. Німецька швейна машинка Zinger, на якій незмінно, але дуже затишно лежать шматочки тканини з квітковии принтом, розгорнута деревʼяна шкатулка з голками, нитками, наперсниками, восковим милком та іншими дрібницями. Бабуся завжди мала охоту до шиття.
Вона живе на першкому поверсі, тут завжди прохолодно. На підвіконні з натурального каменю, що виходить на північ, стоїть горщик з сухою-пресухою трояндою. Дивно, що вона зберегла такий концентрований аромат - наче вино, яке десятиліттями настоювалось в погребі. Її колір бордовий, як темна тромбозна кров. Кожного разу я підходжу до підвіконня, аби потягнутись носом до неживого бутона і відчути цей фатальний, на межі отруйності аромат. Так, це аромат бальзамування. Звідки моя бабуся взяла такий сорт троянди? Троянда-хижак, троянда-мумія, троянда-ґрот в найтемнішому замку.
Щоразу я бачу бабусині ласкаві очі і зморшкуваті руки, шиття, викройки, якісь книги, газети, - спокійний інтерʼєр, знайоме розташування речей. Але цей підвіконний закуток ніби маленьке "Янь" у великому "Інь".