Для мене парфуми - теж як музика, або як картини. Про прекрасні місця або ситуації, навіть такі, яких в твоєму житті не було, але через чужу творчість (у т.ч. парфуми) можна їх пізнати хоча б теоретично, в уяві.
Про відмову користуватися парфумами - добре, якщо це лише алергія, аносмія або відсутність інтересу. Є ще якесь "анти-парфумерне" ольфакторне сприйняття світу, і воно у досить багатьох людей: коли майже усі парфумерні аромати бісять, і людина аж робить зауваження оточуючим, ледве хтось хоч трошки чимось напшикаєтся. Наче й немає у людини алергії, але запах будь-яких парфумів її дратує, сприймається задушливим, хімічним, занадто відволікаючим або ще якимось. Мені важко зрозуміти таких людей, але мирюся з тим, що вони існують, і намагаюся таких знайомих не дратувати ароматами.
І, звісно, є випадки відмови від парфумів (навіть від усіх парфумів взагалі) по причині психологічної травми через катастрофічні життєві обставини. Наприклад, не кожна людина в змозі знову збирати парфуми, якщо через війну втратить колекцію, яку роками за багато грошей і пошуків надбала. Бо не все вдасться відновити, не всі раритети та дорогі аромати зможе знайти знову, принаймні за наявні у неї гроші. І людина відмовляється від парфумів взагалі, бо легше перестати навіть дивитись у сторону парфумерії, щоб ніщо не нагадувало про втрачене. Ніж роками марно намагатися заново знайти або накопити гроші на усі (або хоча б улюблені, якщо їх багато) аромати, що в тебе були. І дратуватися, що далеко не завжди вдається, що відновити колекцію дуже важко, особливо якщо з фінансами проблема, а специфіка нового житла або постійні переїзди не дозволяють накопичувати майно. А якісь більш доступні нові парфуми, тим більш у вимушено обмеженій кількості, тобі це не замінять і викличуть лише злість, нагадуючи про неспроможність відновити втрачені старі, і не даючи цим спокою. Хочеться побажати, щоб ні з ким із нас такого не сталося.
Кремчик
