Той випадок, коли «саджаючи» фрезію в деревину з мохом, в зеленому лісі/галявині, її не заливають ягодами, чи травою. А дають грати головну роль, що мʼяко вступає в дует з іншими нотами. Після Ямамото я більше не зустрічала такого поєднання зелені, квітів, землянистості і кислуватої солодкості. Завжди або-або. Дуже шкода що більше не виробляють, бо цей аромат не можна віднести ні до окремої пори року, ні до якоїсь конкретної частини доби. Він настільки тендітний, наскільки і сміливий на старті. Він наче ховається десь у волоссі, на шкірі, а потім виринає черговою хвилею своєї піраміди, що хочеться вгадати: що ми куштуємо на цей раз. В мене все ж таки є асоціація з порами року: це холодний жовтень, або квітень. Коли все ще обо подекуди зелене, або вже подекуди зелене. Тут як і з Chanel вінтажними, ти не хочеш вдягати нічого синтетичного, безглуздого, лише чисте, чітке, зрозуміле, не зайве. На мені він не має шлейфу, але його чутно якщо вітер дме. Мабуть це і є головна загадка: тебе відчули і намагаються знайти, вихопити з натовпу.