Часом на форумах парфзахоплених, у приватних інтерв`ю чи у відео блогерів трапляється дуже цікава, навіть дивовижна інформація про парфуми чи парфумера, яка тим не менше не підтверджується жодними офіційними джерелами. Поетичні історії створення ароматів, романтичні пригоди авторів парфумів, таємниці парфумерних домів… навіть якщо це лише чутки чи порослі мохом міфи, все одно все це створює ореол загадковості навколо тих чи інших парфумів, що продається не гірше власне самого аромату.
Я натрапила на одну таку «легенду», коли готувала продовження статті про історії, що стоять за назвами ароматів.
Вона стосувалася майже легендарних парфумів Robert Piguet Bandit. На жаль, це сталося на початку війни, коли мені довелося виїхати закордон, де я і загубила свою чудову знахідку, а точніше джерело її походження, адже не поверталася до парфумерних тем аж поки сама не повернулася додому.
Тож, міф про походження назви парфумів Bandit від Robert Piguet.
За офіційною версією, яку підтверджує модний дім на своїй вебсторінці, аромат став доповненням до сміливої колекції от кутюр, яку Робер Піге створив у 1944 році, засновану на концепції «поганого хлопця». На тодішніх показах моделі виходили на подіум у шкіряних куртках, масках та з іграшковою зброєю, втілюючи цей зухвалий та авангардний образ.
Однак, навколо офіційної версії вирують і певні байки, домисли щодо обрання саме такої дещо провокаційної назви. Зокрема напівжартівлива історія з кулуарів моди, ніби у 1940-х роках слово Bandit було сленговим і означало жінок, які «відбирають чоловіків у інших». Або ж легенда, що назву Bandit надихнула реальна постать - жінка, пов`язана з французьким опором у 1940-х, під псевдонімом «Bandite». Щоправда, і це досі мене бентежить, у французькій мові Бандитка пишеться завжди із -е наприкінці слова, що відповідає жіночому роду. А от слово Bandit має чоловічий рід. Можливо це хитрий задум парфумерки, що має збити з пантелику чоловіків, які зустрінуть таку жінку в стилі Піге, одягнуту у парфуми Bandit. А може це все-таки свідчить про долю правди у наступній легенді про походження назви, яку я насамперед і хотіла вам розповісти.
Зворушлива історія розповідає про домашнього улюбленця - котика на ім`я Бандит, який натворив чимало шкоди в майстерні Піге, і саме тому провокаційний та неоднозначний аромат, створений Жермен Сельє, було названо на його честь. Звісно, ця історія офіційно геть ніде не фігурує й скоріше за все є просто милою легендою, адже ніхто у суворому світі моди не наважився б її озвучити, оскільки вона не відповідає духу часу, в який народився Bandit. Водночас ця згадка мені дуже сподобалася та саме вона спонукала до знайомства з ароматом, а не образ жінки-бандитки чи навіть історична значущість парфумів.
Ну а як же! Котик Бандит 
Це мало бути маленьке чортеня із блискучими очима, яке стрибало на столи, краяло сукні, дряпалося та все одно викликало любов. Що, власне, повністю збігається з характером аромату.
Під час пошуків міфічної історії походження назви парфумів Bandit від Robert Piguet я натрапила ще на ряд неоднозначних байок і легенд зі світу парфумерії. Розкажу вам і про них. Також сподіваюсь на ваше чудове доповнення!
Аромат як результат помилки
Chanel №5 - це не просто парфумерна класика, це справжній поворотний момент в історії парфумерії, і все почалося… з помилки, яка змінила світ. Як у будь-якій легенді, тут змішались геній, інтуїція, випадковість і звісно трошки магії.
У 1920 році Коко Шанель замовила парфум для жінки, яка пахне як жінка, а не як «клумба». 
Вона хотіла щось сучасне, чисте, абстрактне, зовсім не схоже на солодкі квіткові аромати тої епохи. І звернулась Коко з цією непростою задачею до дуже відомого тоді й майстерного парфумера Ернеста Бо. Парфумер одразу визначився з тим, що в центрі аромату мають бути альдегіди - синтетичні молекули, що надають аромату чистоти, іскристості та певної абстрактності.
За легендою Ернест Бо створив кілька варіантів формули для Коко Шанель, і нібито його асистент переплутав інгредієнти та в один із зразків, під номером 5, додав десятикратну дозу альдегідів. Це була абсолютно нетипова концентрація: різка, неприродна, новаторська. Натомість саме цей зразок № 5 обрала Коко, зазначивши, що він пахне не квіткою, а жінкою, власне так, як Коко й хотіла!
Звісно, офіційного підтвердження цієї історії немає, та погодьтеся, вона чарівна і дуже відповідає духу самої Коко, якій завжди посміхалася доля.
Ще одна така «історія помилки», яка знову таки не підтверджена жодними джерелами, стосується не менш легендарних парфумів - Guerlain Shalimar.
Жак Герлен нібито випадково додав до свого аромату Jicky завелику дозу етилваніліну - синтетичної молекули ванілі, яка тільки з`явилася в 1920-х роках і вважалася надто різкою та харчовою на той час. Аж раптом аромат всупереч очікуванням заграв прекрасними одночасно димними та кремовими нотами. Це було щось нове! І дійсно, парфуми стали культовими!
Я дещо вірю в цей парфумерний міф, оскільки познайомившись спершу з Shalimar, а потім із Jicky, я почула в них багато спільного, але тоді мій «молодий» ніс не зміг точно визначити, в чому тут справа.
Народжений у Шалімарі
Чи знали ви, що відомий сучасний парфумер Квентін Біш народився буквально в шлейфі легендарних парфумів Shalimar? Це ніби й не зовсім міф, я знайшла згадку про такий факт в його автобіографічному інтерв`ю для парфумерного блогу ÇaFleureBon. Саме ці парфуми його мама взяла із собою до пологового будинку.
Дуже поетична та доленосна, як для парфумера, історія народження в ароматній хмаринці. Той самий випадок, коли життя й аромат сплелися в ароматну долю. Це може бути правдою або ж вигадкою як самого Квентіна, так і парфспільноти, щоб надати особистості певного шарму парфумерного фатуму. Так чи інакше, завжди цікаво читати про подібні речі.
Шлейф парфумерного фольклору
Ну і ще трохи історичних парфумерних байок, перевірити правдивість яких уже неможливо. Та й не потрібно, хай живуть легенди!
Наполеон Бонапарт нібито використовував один-два флакони Eau de Cologne на день, натираючи себе з голови до п`ят. Він просив доставляти йому одеколон навіть на війну, зокрема до Ватерлоо!
А деколи парфуми ставали таємною смертельною зброєю!
Катерина Медічі, флорентійська аристократка, яка стала королевою Франції у XVI столітті, є історичною особою в парфумерному світі. Саме вона популяризувала використання парфумерії серед аристократії. Королева мала особистого парфумера, який виготовляв для неї аромати. Досі існують парфуми, створені для її весілля з королем - Acqua della Regina від Santa Maria Novella.
Легенда говорить, що крім звичайних парфумованих вод королева просила створювати зразки з отруйними інгредієнтами! У флаконі з «ароматом апельсинового цвіту» могла бути білена або аконіт, якщо потрібно було прибрати когось із двору, скажімо так, елегантно. 
Чи це правда - невідомо. Так чи інакше парфумери тих часів дійсно експериментували з дуже ризикованими речовинами.
Також про отруйні парфуми у Парижі говорили за два століття по тому. У Версалі ходили страшні історії, нібито існували парфуми, які куртизанки використовували, щоб звабити та вбити аристократів. Парфуми містили в своєму складі токсичні смоли, що й призводили до смерті.
Звісно, мало схоже на правду, адже чому ж тоді куртизанки залишалися живими? Чи така отрута діяла лише на блакитну кров? 
Скоріше за все цей міф - романтизована «Справа про отруєння» - реальне історичне «мисливство на відьом» при дворі Людовіка XIV, яке розпочалося у зв`язку із дивними та раптовими смертями серед близьких до короля представників аристократії, що насправді виявилося закулісною боротьбою знаті за вплив.
Чому ж народжуються міфи у світі парфумерії? Вони перетворюють просту водичку з молекулами в історію, в яку хочеться вірити, якою хочеться зачаровуватися. Ці історії живуть паралельно із правдою і часто виявляються набагато красивішими та поетичнішими за правду.
З радістю почитаю історії та міфи, які відомі вам! Приєднуйтеся! 
Telegram
Google News