Serge Lutens L`Eau d`Armoise

Аромат Serge Lutens L`Eau d`Armoise звучить не як прикраса, а як спогад, який несподівано повернувся.

Спочатку — різкий подих полину. Він не просто гіркий, він пронизує, як холодне ранкове повітря, коли ще не встиг прокинутись світ. У цій гіркоті є щось чесне і трохи некомфортне. Поруч спалахує світло цитруса — не соковитого, а майже прозорого, як відблиск сонця на краплині роси. І раптом з`являється зелень. Скошена трава, ще жива. Сік, що виступає на зрізі стебла — густий, терпкий, майже відчутний на шкірі. Це момент між життям і в`яненням, коли запах найгостріший, найправдивіший. Наче дивишся на цю краплю і розумієш: вона вже не повернеться назад у стебло. З часом полин втрачає свою різкість. Він не зникає — він осідає, стає глибшим, круглішим, наче втомився боротися. І тоді з`являються сухі квіти безсмертника — теплі, трохи пилові та солодкі, з відтінком сонця, що зависло над полем. Вони не пахнуть квітами у звичному сенсі — це запах пам`яті про літо, а не саме літо. Цей аромат не прагне подобатися. Він залишає відчуття тиші після руху, сліду після дотику і легкого суму, який неможливо пояснити.

Це краса неймовірна. Така природня гіркотоавність, ледь солодкувата від безсмертника. Абсолютно не синтетична, не хімозна. Парфум близько до шкіри йде. Мені це пахне ранньою осінню. Першими прохолодними дощами. Без синтетичності, без новомодних молекул. Це для мене щось нове. Хочу флакон .

Ніжно люблю цю полинну водичку (як майже все у Лютанса) за особливу ноту піскового цмину, він же безсмертник. Це такі теплі спогади про серпень, що минає. Сухі трави, пісок, тільки дорога не до моря, як пишуть, а до сухого соснового лісу, в якому від спеки плавиться насичене ефірними оліями повітря і тріщать під ногами опалі з могутніх високих дерев гілки. І все було би прекрасно, навіть перфектно, якби парфум цей був хоч трохи стійким. Він з мене злітає через годину максимум. Доводиться буквально поливатися кілька разів на день. Не тримається ні на одязі, ні на волоссі. Яка ж прикрість. Проте, О д Армуаз серед найулюбленіших залишиться все одно)

Сладкая, пыльная с горчинкой полынь. Хороший травяной аромат, тяжёлый, такой в самый раз надевать в конце лета, осенью. По мере раскрытия горькости становится меньше, добавляются даже какие-то сложноопределяемые цветочные мотивы. Больше женские, для любителей травяных фужеров хороший вариант!

«Полинова вода» - полинь, сухостій по пильній дорозі наприкінці серпня, пісчана доріжка до моря через висохлі високі трави, дивна рослина з іншої планети, і не рослина і не фрукт, сухі лікарські трави та сіно на теплому душному горищі, для всього року, витончена простота, зачаровуюча, загадкова рослина, на будь-який настрій, запах літа що минає.