для мене це білі електричні вогні, що горять біля вівтаря бога машини. вони не гріють, а примарно світяться. ладан тут не такий холодний і сирий як в лю фроад, але і не такий теплий пряний як в серж нуар, -- а десь посередині, якийсь відсторонений і прохолодний. якщо мускус в клер де муск це пухнастий м*який кашеміровий светрик, в черниці -- як ніжна мереживна білизна, то в сирітці це невагомий тонкий облягаючий хайтек костюм, який ти на собі не відчуваєш, але який дозволяє тобі відчувати більше.
можливо, це те що я очікувала від привида в обладунках від елдо (для себе вирішила що ці два аромати в одній категорії), тільки там лактонні цитруси і вініл дружелюбні, намагаються принаймні виглядати людиноподібними чи бодай з елементами органічного походження, а тут цей привид нематеріальний, ув*язнений в консолі, що припала пилявою, без обличчя (читай - графічного інтерфейсу), але з яким можна спілкуватися через чорний термінал з мерехтливими білими символами. це "тук-тук, нео". she is just something else.
стартує й справді чимось схожим на піну для гоління (здається, перець з шавлією, але так сходу не здогадаєшся). чесно зізнаюсь, якраз через це з першого затесту розгубилась. але це як коли вперше бачиш на екрані термінал: спочатку не знаєш що робити, а потім тільки ним і користуєшся. в спеку може бути різким, а от в прохолоду для мене розкривається найбільш красиво й тонко. звичайно, без затесту брати не рекомендувала б. дуже подобається, та для нього потрібен відповідний муд. щось про інтровертність та інтроспективу.
Кремчик
