Це не фатальна жінка. Це жінка навігаційного пункту, яка тримає радіозв`язок із самою собою навіть тоді, коли зникає мапа. Вона не ховається — вона вибирає не бути поміченою. Це стратегія, а не сором.
Верхні ноти — наче фраза, яку ти не договорила. Зелені, гіркі, абстрактні. Перший ковток повітря перед зльотом. Тебе можуть сплутати з кимось іншим, доки не пройде 15 хвилин. Потім — вже ніколи. Серце — пудрове, в`язке, тягуче. Як історія, яку ти не розказала навіть собі. І там — геліотроп. Не квітка, а спогад про неї. Ірис — не для краси, а для відстані. І нарцис — як межа між самоповагою і зневагою до всіх, хто намагався розгадати. База — темна. Мох. Шкіра. Бензолін, ніби ти не парфум носиш, а авіаційне пальне для міжособистісного пілотажу.
Цей аромат — не жіночий. Він людський.