Чую тут насамперед смородину прямо з куста, із терпким ароматом її шкірки - таку, як колись була у Cacharel Catch Me. Особливо на початку. А якщо наносити на волосся - спочатку спалахує морозною, ментоловою журавлиною. Потім знаходиш сплавлені у єдину квіткову ноту лаванду і цвіт апельсину (несподіваний сплав!), і кислуватий жасмін типу того, що часто трапляється в ароматах Avon. Це він так обʼєднався з ароматом мʼякоті мандарину. Модну наприкінці 2010-х ваніль теж знайдено.
Назва не асоціюється у мене з цим ароматом; таке враження, що YSL просто потрібно було загорнути новий вдалий букет у піар-компанию про модні тоді настрої - розквіт фемінізму, що наприкінці 2010-х став особливо помітним. Але цікаво, що обидва цих смородинових букети обʼєднані ідеєю свободи - "Свобода" і "Злови мене (якщо зможеш)". І цікаво, яким чином переплелися ідеї YSL і Cacharel, якщо парфумери в цих двох ароматів різні.
Але повернемося до звучання. Невелика кількість амбри з мускусом не домінують, а тільки збагачують терпкі ягоди. Десь через годину аромат видозмінюється таким чином, що із смородини стає барбарисом або кізилом. Хтось називає його сучасним шипром, але для мене це ягоди і ще раз ягоди. Апетитні, некомпотні й нецукрові, пронизливо-кисленькі червоні й чорні ягоди 2010-х, у "вінку" із інших нот, що їх підкреслюють тим чи інакшим способом. Шлейф та стійкість сильні, але не "убойні". Збалансовані так, щоб звертати на себе увагу, але не валити з ніг.