Не пахне фруктами. Не пахне квітами окремо. Не пахне амброю окремо. Пахне станом. Спочатку з`являється відчуття теплого кольору. Не золотого сонця. А бурштинового світла лампи в кімнаті, за вікном темно-синє небо. Колір старого меду. Колір міцного чаю. Колір рідини у флаконі. Потім приходить м`яке тепло. Не спека. Не сонце. А тепло пледа на плечах у прохолодну літню ніч. Коли вже хочеться закутатись, але ще не холодно. У повітрі є квіти. Не букет. Не парфумерна троянда. А сад увечері. Десь поруч цвітуть: троянди, великі східні лілії, можливо, ще якісь нічні квіти. Вони не кричать. Вони просто наповнюють повітря. Є солодкість. Але не цукор. Не десерт. Не компот. Солодкість схожа на: мед, червоне густе вино без алкоголю, теплий чай, щось настояне і витримане. Є легка гірчинка. Вона не виходить уперед. Але саме вона не дає аромату стати нудотно-солодким. Наче край келиха з лікером. Або післясмак меду. У цьому ароматі майже немає самотності. Для мене він пахне затишком, теплом і людською присутністю, коли тобі добре саме там, де ти є. Особисто мені Senso звучить найменш парфумерно і найбільш особисто, наче це не запах, а спогад...
