Загадковий Схід. Результати першого затесту змусили мене забути про Убар більше ніж на місяць: страшенно розболілася голова і я толком нічого не змогла розібрати. Єдине, що могла сказати на той момент, ретро без права на перездачу. Я до нього, напевно, не доросла. Мені не судилося зрозуміти, як в ньому бачать всю оту красу, про яку я читала і якої так жадала собі. Але.. Минув час і він відкрився мені по - іншому: нанонамаз (навіть не мікро) і ольфакторне сприйняття переносить мене дійсно в якесь древнє місто Сходу. Тут не пахне спеціями чи димом кальяну, чи арабською кавою. Тут не чути ритму арабських барабанів і красуні не танцюють белліденс. Тут все плавится від спеки, навіть повітря плавиться. Єдиний аромат, який можна відчути в цьому забутому Богом місці, це аромат гарячого піску і гарячого ледь відчутного подуву вітру. І бреду собі я цим містом не менш як годину, аж поки мені на мить здасться, що я вдалечі помітила, як жіноча постать промайнула з корзиною квітів і сховалася за дверима одного з будинків. В ньому пахне ладаном і дорогоцінним деревом...І от ці квіти та деревина нарешті гармонійно розбавили аромат гарячого піску, і стало не так спекотно, і, нарешті, можна оцінити всю красу стародавнього міста Убар. Оцінити всю красу однойменного аромату: дорогий, розкішний, таємничий і непокірний, жодного разу не вульгарний, суворий і стриманий, і дуже жіночний, і дуже східний.