Стаття написана майже 2 роки тому, а в нас досі війна, і я дивлюся на малюнок із собакою на руїнах будинку і плачу сама.
Реакцій людської психіки на стрес справді 3, але вони звучать трохи інакше: "бий, замри, біжи". У кого реакція "бий", ті одразу пішли на фронт чи у волонтери. Таких завжди менше...
А я поїхала з напівоточеного рідного міста під страшні звуки сирен, які чула вперше у житті. Без парфумів, з маленькою валізкою та котами. Десь за місяць, у чужій країні, вперше потрапивши до торгового центру, пішла і купила собі флакон улюблених парфумів, хоча грошей було обмаль. Але це була необхідність ухопитися хоч за щось, що стабільне, знайоме і приносить радість.
А от з парфумами, з якими знайомилася рік після цього, справи дивні. Це були новинки Issey Miyake, це була Ginza Murakami - так тоді сподобалася, що купила флакончик. Але минув іще рік, і я не можу їх носити від слова зовсім, навіть нюхати. Так заякорилися горе і біда, невщухаючі, безперервні.Не знаю, що буде з тими ароматами, з якими зараз знайомлюся...
А як у вас, теж таке є?