Початок війни для багатьох був неочікуваний. Памʼятаю, як за декілька днів до 24.02 чоловік сказав зібрати всі документи (навсяк випадок), щоб вони були напоготові на відстані витягнутої руки. Ми з дітьми посміялися з нього…Хто б міг подумати, що війна дійсно прийде… Мої спогади початку дуже сумбурні. В принципі я памʼятаю що ми з дітьми на якийсь час їздили на дачу (в надії там сховатися), але скільки днів ми були там точно не згадаю (може тиждень, може два, може навіть три)… Памʼятаю, як ходили в бомбосховище у школі, але не памʼятаю скільки ночей…
Багато чого памʼять стирає (може так і краще)?
Зараз часто тичуть сльози. Особливо о 00.00, коли по телевізору грає ГІМН. Коли читаю новини про Одесу, Херсон, Миколаїв, …
Але життя триває і як би важко не було, всеодно треба находити сили жити далі. Аромати мені дуже допомагають «не поїхати кукухою». А ще допомагають жарти, намагаюсь жартувати частіше)).