Щільна кремова квітковість, здебільшого, невизначеного характеру. Але з тонким бузковим вайбом. Так розпочинається для мене історія Musc Noir... Кремово-квітковий початок триває досить недовго. І якось дуже раптово обривається і щезає. Так само раптово на сцені з являється слива. Сливи, звісно ж, бувають різні, як і усе решта. Ця - не дуже густа і щільна, але, все ж таки, хороша. Медова. Але мед наділяє її не солодкістю, а терпкістю. Мені ця слива нагадує сливу з іконічного Dior Poison. Але, якщо в Poison вона більш солодка і м яко-округла, то в Musc Noir - більш терпка і текстурна. У фінальному дійстві родрігесівської історії про Чорний Мускус повертаються раптово зникнувші у першому акті кремові квіти, міцно обіймають або ніжно огортають медову сливу. І з огляду на те, що слива у своєму родовіді авжеж має вершковий сандал, народжується у цьому єднанні дуже тендітне і ніжне створіння. Яке можна назвати "замша". Але, мабуть, досить умовно. Адже, в принципі, не має ніяких ознак, притаманних замшевим або шкіряним компонентам, як то: дьоготь, копченість, димна деревина... Але, з рештою, це жодним чином не впливає на приємні враження від цієї парфумерної роботи і не зменшує ії цінності