Дякую за статтю, так, дійсно - смаки не можна засудити, але цікаво дослідити, як вони складаються і з чого. Як на диванчику у психоаналітика, сягаємо до коренів з дитинства і прослідковуємо їх розквіт у своїх улюблених ароматах, та які плоди приносить захоплення парфумами, що зуміли ті аромати передати.
У моїх спогадах про дитинство дуже закарбувався аромат саду навколо нашого будинку - дуже тонкий, у кожного дерева - свій, ні на що не схожий, запах: квітучих яблунь, вишень, черешень, слив, абрикосів, груш, акації й бузку, а далі ще розквітнуть травневі троянди, влітку все буде устелене зірками садової фіалки та духмяного горошку, м`ята та меліса будуть ніби тягнути своє листячко до рук, щоб розтерти цю духмяну зелень між пальцями і поринути в свіжий, приємний запах долонь, як в чисту та прохолодну джерельну воду, що бадьорить та заспокоює водночас, а вдома квітне запашний тендітний жасмін самбак - всі травневі й літні ночі сповнені його терпко-солодкими пахощами до сп`яніння та запаморочення. Восени ж прийде час на всіх вулицях, на багатьох клумбах розкритися ангельським сурмам - дурману, наче свідку втрачених райських садів, що сповіщує про те, як швидкоплинна і золота пора кожної осені, а зима близько.
Тож, мої парфумерні любові складалися з захоплення природними ароматами: квітів, особливо білих, дерев, кущів, листя і трав. Нажаль, це складно відтворити, як бачу, й рідко можна знайти, коли в парфумах трапляються саме такі, наче живі, подихи ще не зірваних, не розчавлених, не синтетично зітканих, а тих, які тільки-но розпустились і квітнуть - вічно юних душ рідних садів.
З парфумерними жахами все простіше: дуже ядуча синтетика (чи то компоненти неякісні, чи зібрані докупи абияк, чи й те та інше) - можна порівняти ефект на органи чуття, як від шипучки з порошку з штучними підсолоджувачами - такий собі різкий і не дуже приємний присмак та довгий відштовхуючий післясмак.
Якщо говорити про окремі ноти, то часто боби тонка для мене, як ота броколі в коментарі вище - для бідної дитини, всі навколо кажуть, мовляв, чого ти, то ж смаколик, а мені фізично погано від самого запаху. І ветивер, не завжди, але інколи - занадто різкий, особливо в якихось дженерік чоловічих свіжаках його можуть такий овердоз напхнути, що очі сльозяться, те ж саме з удом, погоджуюсь з попереднім коментарієм, - якщо його роблять основним в композиції, то можуть "перелити" не до добра, хоча, наче, це й вважається багатство, статус, розкоші сходу, все таке, але мені часто воно занадто і не здраво відчувається. До індола вже звична стала з часом, єдине, є композиції, де його викручують у такий натуралізм, що в європейських широтах важко сприймається, десь на південному півдні, де жасмін грандіфлорум квітне в останні свої дні віддаючи саме індолом, може воно в цілому і відчувається природніше, а тут, особливо на широкий загал і без можливості швидко від нього віддалитись - я б індольний парфум навряд стала носити.