Зі старта на мені справжні землисті, "підвальні" пачулі разом з деревом. Так пахло в хаті моєї бабусі по батьку. Сирість, дерево, чорнозем навіть влітку у саму спеку. Ностальгія, бо немає вже ні хати, ні бабусі, ні батька, лише щем такий, що рукою стискає серце. Далі аромат набирає повітря, деякої бальзамності, проступає холодний негучний ладан, який виступає фоном, не граючи першу скрипку. І ми вже в старій церкві через дорогу. У церкві, яка слугувала складом у радянські роки, потім стояла закинута, в ній поновили богослужіння не так давно. Жодного пафосу. Прохолода. Старі двері, старі вікна, старий олтар. Скіпочка пахощів, дим від яких відлітає під купол. А далі краса, бальзамічність на дереві, темна зелень. І деревна несолодка, темна ваніль під цим.
Розчулена, майже плачу. Привіт, дитинство, привіт, новий для мене чудовий парфум.
Кремчик
