Мої очікування були більшими, ніж виявилось в результаті «дегустації». Я люблю ноти троянди в парфумах, не приторної, а приємної, легкої. Я люблю графюри. Моя улюблена книга в дитинстві була Біблія… з гравюрами Доре. ( про Дюрера я взагалі мовчу). І я люблю Iron Duke. Здавалося, що зорі зійшлись: на флаконі гравюра троянди і ще і від бренду що зробив мій улюбленого Дюка. Ось тут моя душа буде радіти. Не вийшло. Ну вона радіє, але не настільки, наскільки могла. На старті це якийсь дитячий рожевий шампусік, наче і бульбашки, але нормально алкоголю немає. Потім на мені вилазить жасмин та герань ( які я не люблю) і десь там трояндочка… така чахленька, як казала моя бабуся, що за ледве подає ознаки життя. Ну а потім уже йдуть, вибачте за вислів, «вторяки Iron Duke”. Наче від нього залишилась сировина, і щоб не вигадувати велосипед, його трішки розбавили і шубовснули сюди. Типу і так «сойдет». Нічого нового тут я для себе не почула. Ну таке… слабеньке як на те що було перед цим.