Сіро за вікнами. Дощ. Сонце навіть не передбачається. Опалення вимкнули, і настрій такий же холодний та кепський. Та й люстерко на поличці з автографом від справжнього снаряда показує доволі непривітну картинку. Хотіла вже відвернутися, аж раптом... Це схоже на казку, я навіть пам ятаю її назву - "Дванадцять місяців", коли довкола мороз і сніги, а на одній-єдиній галявині справжня весна. Там розпускаються ніжні, наповнені свіжістю квіти. Поступово весна перетворюється на літо. І ось ти вже в теплому затишному лісі, напоєному ароматами зеленого листя, трави, навіть моху та вологої землі... А за тим усе це поволі стихає, запах зелені стає делікатним, стриманим, спокійним, натомість твої ніздрі лоскоче помірно солодкий квітковий присмак.
"Іди, не бійся. Ти не заблудишся-я буду поруч", -звабливий шепіт на вухо, а м яка шовковиста замша торкається твоєї розпашілої щоки. Ти робиш крок, потім ще один, закриваєш очі, дозволяючи власнику того неймовірного голосу обійняти тебе повністю...
Кастрюля з брязкотом падає на підлогу. Очі в момент відкриваються і бачать твої улюблені "Шанель 19", так необережно залишені вчора на кухонному підвіконні. Але розлиту патьоками сірість за вікном ти більше не помічаєш😉
2023/ЛС*
Кремчик
