Тютюн в ореолі бальзамічно-анімалістичних нот. Пожовклі від віку сторінки книг, які хтось стривожив, намагаючись гортати в рукавицях із шкіри грубої виділки, попередньо здмухнувши пил з палітурки. Камін давно затух, приміщення відсиріло, та воно наповнене димом викурених сигар і випитого рому в добрій кількості. Ні, на сторінках нема відповідей, треба шукати в собі. Мабуть ще рому і сигару. Але коли, коли ж відпустить той душевний біль? Може як відлуння внутрішнього болю через аромат проходить звучання стіраксу.
Мені здаєтья він на якісь особливі моменти: моменти рішучості чи прийняття рішень, моменти движу вперед чи внутрішнього розбору польотів.
Цікаво його слухати, носити би не стала.